Жив-був у дрімучому казковому лісі добрий ведмідь. От надумав він створити квартирне агентство, щоб звірі та птахи могли поміняти собі житло, якщо їхня домівка їм не підходить. Вивісив він якось на великій галявині таке оголошення:

Оголошення

«Агентство добрих ведмежих послуг» пропонує:

Птахи та звірі, міняйте своє житло!

Кому дуже жарко, кому дуже сиро,

бюро підшукає вам іншу квартиру, —

щоб кожному жити зручніше було.

    Прочитали лісові жителі оголошення, почухали лапами потилицю і подумали: «А що, може, й справді помінятися?» Пристрибала до клишоногого ведмедя білка-стрибунка, при­летіли дятел та грізний яструб, навіть кріт із м'якою оксамитовою спинкою прийшов. І взявся ведмідь кожному чужу квартиру розхвалювати.

    Умовив помінятися білку з кротом. Сподобалось білці, що у кротовому домі не дує, навіть узимку тепло, та й місця для ко­мірок багато, і швидка куниця тут не спіймає. Вирушила вона дивитись нову квартиру. Сунула носик у нірку — о Боже! — темнота яка! Ні побігати у тісному темному підземному коридорі, ні пострибати. А повзати білка не вміє. І підземні комірки копати треба. А в білки лапки для цього не годяться. Та й білчина гордість — пухнастий хвіст — тут ні до чого. І взагалі — що їй робити під зем­лею, коли її головна їжа — шишки та горіхи — на деревах!

     А кріт до білчиного гнізда навіть не добрався. Пошкріб-пошкріб кігтиками по корі й мало не заплакав: «Не підходять мої лапки-лопатки, щоб по деревах лазити. Ними лише землю зручно копати. Та й сонячне світло дуже заважає — я до темноти звик. Та й що мені на дереві робити, коли весь мій корм — хробачки та личинки — під землею? Ні, я краще вже до себе в нірку піду». От і довелося білці з кротом у свої квартири повертатися.

    А дятел із яструбом через обмін ледь не посварилися. Дятлові яструбине гніздо одразу не сподобалось. Це ж тільки подумати — на п'ятий поверх забиратися! А на верхівці високого дерева надто вітряно, і даху немає, щоб від дощу заховатися, та й стін немає. А без стін, гляди, і пташенята з гнізда випадуть. Що ж тоді буде?

    Прилетів дятел назад — подивитися, чи підійшло його дупло яструбові. А новий госпо­дар біля дупла кружляє та свариться, всередину залізти ніяк не може, у яструба кігті, хоч і великі, але для лазіння по дереву не підходять ніяк. Це не те, що у дятла, який бігає по стовбуру, наче по доріжці.

    Та тільки яструб полетів, дятел миттю — шмиг — у своє дупло, висунув довгого дзьоба та й як закричить на весь ліс: «Не буду мінятися — хочу вдома залишатися!».

     Ось так нічого з лісових обмінів і не вийшло. Довго ще лісові мешканці сварили клишоногого за його «ведмежу послугу». Так йому і треба.