День добігав до вечора. У бібліотеці ставало зовсім тихо.

    Тільки ще сонечко краєм промінчиків заглядало на по­лиці, де лежало багато книг. Та раптом, не втримавшись від розмов, одна маленька книжечка прошепотіла іншій:

— Ти знаєш, мене вже так довго ніхто не відвідував! Мабуть, я стаю нецікавою... А так хотілося б ще дарувати хороший настрій читачам!

    Уважно вислухавши, інша книжечка відповіла:

— Не одна ти сумуєш! До мене теж рідко приходять читачі, але я сподіваюся і чекаю, що вони до нас повер­нуться. От уяви па мить, якщо па де­який час не стане інтернету, модних мобільних телефонів. До кого тоді діти будуть звертатися по допомогу? Звичайно, прийдуть до нас у бібліо­теку. Просто зараз такий час, що ми відпочиваємо.

— Ой, як ти мудро розмірковуєш!

     Книги ще довго шепотіли між собою, заспокоюючи од­на одну...