Біля самого краю лісу, під невеличкою галявиною, затишно живе тітонька Грибниця. Удень вона вирощує гриби на галявині, а ввечері пече пироги з вишневим по­видлом і п’є  чай з малиною. І хоча живе вона під землею, проте чує все, що відбувається на поверхні.

    Одного сонячного ранку тітонька Грибниця почула ди­вовижний спів.

    Прислухалася. Співали дівчата. І так гарно вони співа­ли, що Грибниця заслухалася. «Які молодці, — подумала вона, — подарую я їм за цей прекрасний спів багато-ба­гато грибів». Так і зробила. Чує, одна з дівчаток кличе іншу: «Улянко! Іди до мене! Подивись, скільки грибів я знайшла!». А інша відповідає: «Краще ти до мене біжи, Марічко! Подивись, як багато я знайшла!». Заповзялися дівчата гриби зрізати, адже знали вони, що видирати з ко­рінням гриби не можна, бо ростуть вони на волоссі Гриб­ниці. Один кошик набрали під вінця, і другий, і третій. А грибів все більшає і більшає. Тоді Марічка і каже: «Улянко, навіщо нам так багато? Скажімо людям у селі, щоб пішли і собі назбирали». А Улянка відповідає: «Е-е-е, ні. Це ми гриби знайшли, то нам вони і будуть. Біжи краще додому і ще кошиків принеси».

    Не сподобалося Грибниці те, що сказала Улянка. Не любила вона жадібних.

    Марічка була молодшою сестрою Улянки. Тому, хоч і не схвалювала її рішення, та все ж таки побігла за коши­ками. Біжить селом, зустрічає людей і хоче їм про гри­би розповісти, але не може. Знає, що сестра буде лаятись. Вирішила тоді Марічка сестру перехитрити і розповісти все бабі Дарині. А баба Дарина наче радіо на селі була. Новини швидше за вітер розносила, але ніколи не казала, звідки що знає. І як тільки баба Дарина почула про гриби, умить усіх сповістила. Люди зраділи, побрали кошики і побігли до лісу — хто перший.

    Улянка тим часом теж не нудьгувала. Зрізала гриб за грибом і під деревом складала. Купа вже чималенькою бу­ла, коли прибігли односельці. Побачили вони три повні кошики і величезну купу грибів під деревом і кажуть:

— Куди ж тобі так багато? Що ж ти з ними робити будеш?

— А ви звідки про гриби ді­зналися? — запитала Улянка.

— Нам баба Дарина роз­повіла, — відповідали одно­сельці.

— А їй хто сказав? — не за­спокоювалася Улянка.

— Каже, що сорока на хвості принесла, — відповіли їй.

    Зрозуміла, тоді Улянка, що це Марічка бабі Дарині про гриби розповіла. Але доказів тому немає, тож і сварити її немає за що. Зітхнула Улянка і сіла під деревом сестру з кошиками чекати.

    Повеселішала Грибниця від цієї пригоди. Сподобався їй Марійчин вчинок — і з усіма поділилася, і сварки із се­строю уникнула. І вирішила вона нагородити Марічку за її доброту. Коли дівчинка повернулася з кошиками, Гриб­ниця їй на один з грибів каблучку золоту почепила. Марічка взяла гриб і побачила золоту прикрасу. Зраділа і по­казує сестрі: «Дивись, Улянко, яку я каблучку знайшла!». Улянка як тільки прикрасу побачила, то одразу захотіла її забрати. Каже: «Неправильно, що золота каблучка в мо­лодшої сестри. Віддай мені». Марічка зніяковіла і віддала прикрасу. Але каблучка виявилася чарівною — завжди до хазяйки поверталася. І як тільки Улянка її на палець одягла — каблучка вмить опинилася на пальці Марічки. Здогадалася тоді Улянка, що чарівна каблучка — це винагорода за доброту, і почала людям гриби роздавати. Роздає і кожен гриб обдивляється — винагороду шукає. Всю купу з-під дерева роздала, та винагороди так і не отримала.