НЕЗРОЗУМІЛІ СЛОВА оповідання (Любов Відута)

    Тато розмовляв по телефону, а Тарасик збирав з конструктора будинок.

— Треба ламати стереотипи, — почув хлопчик татові слова.

    Звісно, Тарасик не підслуховував. Просто тато так голосно говорив, що було чутно, навіть якщо прикри­ти вуха долонями. І чому батьки часто говорять такі незрозумілі слова? З усієї розмови хлопчика чомусь зацікавили саме вони. Він задумався, відклав кон­структор і пішов у сусідню кімнату, де слухала музику старша сестра Улянка.

— Почитати тобі казочку чи оповідання? — запиталь­но глянула вона на братика.

— Почитай, — погодився Тарасик, — а то тато по телефону якісь старі типи ламає.

— Що-що? — не зрозуміла сестра. — Може, ламає стереотипи?

— Еге, їх ламає, — серйозно відповів малий, трохи насупившись.

— Ходи сюди, — заусміхалась Улянка, водночас до­помагаючи Тарасику сісти поруч. — То ти хочеш зна­ти, що означають ці слова? Що ж, це просто. Поглянь на мою кімнату. У ній чотири стіни, підлога, стеля. Це те, до чого ми всі звикли, це стереотип. Але бувають кімнати, стіни яких побудовані півколом і в яких округла стеля, навіть із хвилеподібними стінами бувають. Це означає, що людина, яка спроєктувала будинок, тобто архітектор, зламав стереотипи і ство­рив будинок, не схожий на інші.

— Улянко, то наш тато сказав комусь будувати буди­нок із хвилястими стінами? — допитувався Тарасик.

— Ні, та якби наш тато насправді побудував такий будинок, то він би зламав стереотипи. Але чи побудує хтось колись у Києві такий зовсім не звичний будинок, де все було б не так, як очікуєш? — мрійливо визирну­ла у вікно Улянка. —   Уявляєш, ми б дивились у вікно, а навпроти був би будинок, схожий на... крокодила!

— На лелеку! — фантазував Тарасик.

— На бегемота! Ластівку! Дерево! Повітряну кулю! — вигукували сміючись Тарасик і Улянка.

    До кімнати зазирнув тато й попросив Улянку погу­ляти з братиком, бо йому терміново потрібно їхати на роботу. Вони вийшли на подвір'я. У пісочниці Тарасик вирив глибоченьку ямку, аби побудувати казковий бу­динок. Він набирав пісок у відерце і переносив його на інший край пісочниці. Там, крім нього, була не знайома йому дівчинка. Тарасик бачив, як вона ліпила маленькі пасочки, викладала їх рівними рядочками і чомусь вперто не помічала хлопчика. Тоді він набрав повне відерце піску і...

— Тарасе, що ж ти робиш? — вигукнула сестра малого бешкетника, який ледь не висипав пісок наголову дівчинки.

    Малий засоромлено стояв і вислуховував повчання, що так робити не можна.

— Я хотів з нею познайомитися, — тихенько проше­потів Тарасик.

— Але ж так не знайомляться, — здивовано поясню­вала Улянка.

— А треба міняти, ні, ламати сте-ре-о-типи, — по складах вимовив складне слово Тарасик.

— Он воно що! Стереотипи! — розсміялась сестра. — Напевно, я не так тобі пояснила. Розумієш, їх треба ламати так, щоб не нашкодити, щоб про тебе і про те, що ти зробив, залишилось хороше враження.

— Зрозуміло, — прошепотів Тарасик і вийшов з пісочниці.

— А ти ще прийдеш? — запитала його незнайома дівчинка.

   Тарасик ствердно кивнув головою і усміхнувся.

    




Переглядів: 1040
17.12.2021 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до НЕЗРОЗУМІЛІ СЛОВА оповідання (Любов Відута):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера