У День Святого Валентина Максим прийшов до школи з паперовим літачком. На крилі його виразними друкованими літерами було виведе­но: «Найкраще у світі ім'я — Улянка». Підпису, звичайно ж, не було. «Хай вона ніколи не здо­гадається, що це написав я», — твердо казав собі Максим. І начебто вже не він, а хтось інший, зітхаючи, додавав: «Ех, а краще б здогадалась...»

    Максим сів за свою останню парту й став чекати, коли Ніна Іванівна загадає всім розв'язувати задачу.

     А як усі схилились над зошитами, він тихенько дістав лі­тачка, ще раз прочитав свій напис, ще раз глянув на Улянку, зітхнув і — так тому й бути — швидко метнув літачка їй на парту. Летіти було три секунди: Улянчина парта в сусідньому ряду навскіс. Але літачок зробив якусь химерну петлю, пішов у піке і впав простісінько перед носом у Дениса.

    Денис одразу покинув задачу і став зацікавлено його роз­глядати. Максимові з тої несподіванки аж гаряче зробилося. Він опустив голову й спідлоба стежив за Денисом. Денис тим часом діловито оглянув клас, тоді дістав з пенала червону ручку, перекреслив у слові Улянка літеру «У» і замість неї написав велике кругле «О». Проте Олянка, що сиділа на дру­гій парті, літачка із сердечком на крилі не отримала. Літачок знов виписав у повітрі чудернацький пірует і цього разу впав на парту до Віті. Вітя був хлопець тихий і сором'язливий. Він ніколи б не відважився написати дівчинці таку записку. А тут на тобі, записка сама впала з неба.

    Хвиля сміливості накрила Вітю з голови до п'ят. Він упев­нено перекреслив у слові «Олянка» літеру «я» і надписав угорі літеру «е». «Тепер усе чистісінька правда, — сказав собі Вітя. — Оленка — найкраще у світі ім'я». І він послав літачка убік через ряд. Саме там сиділа Оленка. Червоне сердечко на білім крилі знов здійнялося в повітря. Та до першого ряду парт не долетіло. Цього разу літачок викрутасів не робив. Він плавно сів у другому ряду на Улянчиній парті.

     Максим, який стежив за всіма цими перельотами й безсоромним мазюканням по його напису, ледь не кинувся, щоб вихопити літачка з Улянчиних рук. Та стримався-таки. А Улянка перекинула з-за плеча свою русяву кіску, перетягнуту блакитною квітчастою зав'язкою, і стала уважно розглядати напис на крилі. Він хоч і був двічі поправлений, проте читався добре. Сердечко на крилі їй, видно, сподобалось. Бо інакше чого вона озир­нулася й так тепло Максимові усміхнулась.