Дорогі, найрідніші для дітей мати й батько. Вони ночей недосипають, милують, ростять, плекають* дітей. І Тарас любив свою ніжну, ласкаву трудівницю-маму. Вона часто хворіла і, коли йому було дев'ять років, тяжко занедужала й померла. Гірко плакав Тарас за ненькою, але що можуть допомогти сльози? Другого дня викопали у вишняку* яму і там, як заповідала мати, поховали її.

    Тяжке життя настало для сиріт. Нікому було приголубити, їсти зварити, сорочку випрати, за господарством догля­нути. Батько щодня на панщині, змарнів. Тяжко-важко жилося сиротам. Так Шевченко пізніше й писав: «Тяжко-важко в світі жити сироті без роду…».

     Батько часто вирушав з панською хурою* в далеку дорогу і застудився. Зима була дуже люта, а одежина яка там у кріпака — бла­генька*: свита з дірками, що аж вітер поза спиною гуляє. Привезли здалеку зовсім хворого. Недовго лежав Григо­рій Іванович. Перед смертю батько лас­каво подивився на Тараса і сказав, що з господарства синові нічого не треба: з нього вийде неабищо^*. Не помилився батько — з Тараса Шевченка вийшов великий художник і народний поет...

*Плекають — дуже турбуються.

*Вишняк — вишневий сад.

*Xyра — великий віз або сани для перевезення вантажів.

*Благенька — стара, зношена.

*Неабищо — щось незвичайне.