— Розкажи мені, Дмитрику, який же твій дитячий садо­чок? — просить Дмитрика дідусь Демид.

Тарас Шевченко. Селянська родина

— Ахіба ви не бачили?

— Бачив, та не роздивився як слід, жартує дідусь.

— Навколо ростуть дерева — вишні, яблуні, груші, тому— садочок. А перед вікнами — пам'ятник Тарасові Шевченку.

— А хто це такий, Дмитрику?

— Наш український поет. Він написав книжку, що зветься «Кобзар». З неї Валентина Сергіївна читала нам: «Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива...»

— Додолу верби гне високі, горами хвилі підійма, — замріяно доказав дідусь.

— Правильно! Ви теж колись у дитячий садочок ходили?

— Не ходив, онучку, бо тоді не було дитячих садочків, але вірші Тараса Шевченка всі знають.

— Дідусю, я так хочу вивчити азбуку і прочитати весь «Кобзар»!