КАЗКА ПРО ПАРКЕР І ЛЯПКУ (Віктор Васильчук) казка

    Коли Максимко пішов у перший клас, батьки подарували йому красивий сучасний наплічник, новенький «Буквар», багато чистих зошитів, а ще ошатний пенал із письмовим приладдям: олівцями, ручкою і супермодним паркером1 із тоненьким срібним пером та веселковими чорнилами.

     Максимко був розумним і дотепним хлопчиком, але не зовсім чемним і трохи лінивим. Учительці набридла така поведінка хлопчини. І коли Максимко знову не вивчив урок, вона поставила йому в щоденник жирну «двійку».

     На перерві хлопчик розкрив щоденник і замислився. Він ще ні разу не отримував «двійку»! Навіть додому йти не хотілося...

— Що ж мені робити? — промовив він розпачливо.

    І раптом чийсь тоненький голосок відповів:

— Нічого страшного! Ми тобі допоможемо.

— Ой, а хто це? — здивувався і навіть трішки злякався хлопчина.

— Це ми: твій Паркер і... Ляпка! — промовив той самий голосок.

    Максимко здивовано поглянув на пенал, де лежав паркер зі срібним пером.

— Я й не знав, що ти вмієш розмовляти, — тихенько мовив. — А хто ж така Ляпка?

— А ти візьми мене в руку і трусни над «двійкою», — порадив Паркер.

    Хлопчина узяв чорнильну ручку і потрусив нею над поганою оцінкою. Із-під срібного пера враз вистрибнула жирна і негарна Ляпка, впала на сто­рінку — і повністю накрила собою «двійку» в щоденнику. А тоді сказала:

— От бачиш, як усе просто!

     Звеселівши, малий першокласник поспішив додому.

— То що там у тебе? Нова «дванадцятка»? — запитала мама, ще з порога побачивши Максимка у гарному настрої. — Молодець, синку! Якщо й далі так буде — купимо тобі за старання мобільний телефон.

— Гаразд, мамо! — ще більше зрадів Максимко.

    Про свою «двійку» він не сказав ані словечка. Та й навіщо, адже мама й не питала?..

    Наступного тижня у школі для хлопчика все складалося просто чудово. Поводився він на диво чемно. А коли одного дня швидше від усіх розв'язав аж три задачі, вчителька радо сказала йому:

— Молодець, Максимку! Я тобі ставлю дванадцять балів! Неси свій щоденник!

    Хлопчика аж морозом обсипало: він згадав про Ляпку! Ой, що ж тепер буде?.. Але Марія Дмитрівна навіть не глянула на попередню сторінку щоденника, а розгорнула наступну і вивела на ній акуратно «12». Хлопчик стояв сам не свій...

— Що з тобою, Максимку? — здивувалася вчителька. — Хіба ти не радий? Біжи додому й потіш маму з татом заслуженою оцінкою.

— Дякую, — видавив із себе хлопчина.

    Та додому він не пішов. Сів за парту, розкрив щоденник. Яка ж красива «дванадцятка»! Але чому в нього настрій аж ніяк не веселий?

    Аж тут визирнув Паркер та й питає:

— Що тепер? Знову є робота для нас із Ляпкою?

    І не встиг Максимко й оком зморгнути, як Ляпка — іще більша й чорніша! — вже смачно розсілася на гарненькій оцінці.

— Що ж ви наробили?!. — аж сльози виступили на очах у хлопчика.

    Та одразу й висохли. «Це мені заслужена кара, за те що батьків обдурив!» — подумав він. І так йому гірко та прикро стало на душі...

— Не переймайся, Максимку, — підійшла до нього вчи­телька. — Я бачу, ти зрозумів, як це негарно — обманювати батьків і вчителів. Тож більше ніколи так не роби! Такий розумний учень, як ти, може вчитися на самі «дванадцятки».

— Ось так, Паркере й Ляпко, ви мені більше не друзі! — сказав Максимко, кладучи авторучку в пенал.

 

1. Паркер — назва компанії, що випускає чорнильні та кулькові ручки; у тексті йдеться про чорнильну ручку з пером.

 




Переглядів: 219
7.02.2023 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до КАЗКА ПРО ПАРКЕР І ЛЯПКУ (Віктор Васильчук) казка:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера