Оля з Тарасиком обговорювали дорогою зі школи подію, яка сьогодні трапилася в їх­ньому класі. Забіякуватий Дмитрик порвав зошит своїй сусідці Наталочці і при тому ще й грубо обізвав її. Вчителька сказала Дмитрові:

— Ти повинен попросити пробачення за свій вчинок!

— Не збираюсь я вибачатися! — буркнув хлоп­чик. — Як треба буде — ще раз зошит порву!

    Але вчителька таки наполягла на своєму. І той сердитим тоном сказав «вибач», а потім показав Наталі язика. Наталочка розплакалася.

— Чому ти плачеш? Дмитро ж вибачився перед тобою!

— Зовсім ні, — крізь сльози промовила Наталя…

— І я такої ж думки, — сказала Тарасикові Оля. — Сказав «вибач», щоб відчепитися від учительки! А справжнє вибачення — це коли ти мимоволі зробиш щось недобре чи скривдиш когось, а потім щиро пожалкуєш за тим, що зробив!

— І вже більше не посмієш так робити, — пого­дився Тарасик.

    Друзі часто просять вибачення одне в одного, адже кожен може помилятись. Вміння вибачатися — риса справжньої людини.