Поезія (Марія Чумарна)
ЗВЕРТАННЯ
— Гей, ти хто, іди сюди!
Принеси мені води!
— Не шкода мені водички,
а шкода твоєї звички
грубо так усіх гукати,
рідне слово зневажати!
— Як же я казати маю?
— Той, хто інших поважає,
скаже: — Вибачте, будь ласка,
(в мові завжди є підказка!),
дайте кухлика водички
випить з вашої кринички!
Чуєш, як дзвенить розмова —
в діаманті чистім слова?
ДАЛЕКО-БЛИЗЬКО
Летять хмарки понад полями,
за ними линуть журавлі.
Курличуть журно понад нами —
такі далекі і малі.
Там, за глибокими морями,
на них чекає чужина.
А ми гукаєм: «Будьте з нами!
Найближче — рідна сторона!»
ОСІННІЙ САД
Оса на квіточку присіла.
Роса посіяла краплинки.
Коса травицю покосила —
косар косив без відпочинку.
Вже осінь — згусла неба просинь.
Вже дощ дрібнесенько моросить.
І сад осінній груші зносить,
бо груша відпочинку просить.
У ДЯДЕЧКА ТИЖНЯ
У дядечка Тижня сімейка велика:
в ній все починається із Понеділка,
а потім Вівторок дбайливо працює,
за ним Середа у сім'ї хазяйнує,
відважно береться Четвер за роботу,
бо П'ятниця вже погляда на Суботу.
Суботу всі люблять: за всіх прибирає!
Неділя усіх на гостину скликає,
всій милій сімейці спочинок дарує, —
і знов Понеділок до праці мандрує!
А Я — ДІВЧИНКА МАЛЕНЬКА
А я — дівчинка маленька.
Любить мене рідна ненька,
тато, дідо і бабуся,
і сестричка-веселуся,
і мій братик малесенький,
і мій котик сіресенький,
а ще песик-гавкотун,
і горобчик-щебетун,
і дві гуски білесенькі,
і дві курки рябесенькі,
та ще квіти у садочку,
та ще рибки у ставочку,
та ще хмарка над полями,
та ще вітрик з вітерцями,
та ще сонце з промінцями!
МОЇ КУЧЕРИКИ
Вітер полем пробігав
і мене він наздогнав:
Розкуйовдив мого чуба,
потрусив гілки у дуба
і весело зашумів:
— Хлопця я нести б зумів,
а от дуба і не зрушу —
полечу хитати грушу!
Потім знову наді мною
легко він махнув полою:
— Це волоссячко русяве,
ніби сонце, кучеряве
поміж квітами блукало
і мене причарувало!
ХТО УСЕ НА СВІТІ ЗНАЄ?
Хто усе на світі знає,
хто всі тайни розгадає?
Хто уміє все здолати?
Той, хто любить працювати!
Категорія: поезія