Недобрим запахло. Каркнув гайворон, чіпляючись на копі, навернувсь і яструб у село, а горобці табунцем зацвірінькали, та в очерет, а сорока знай киркає, подає вість горобцям, що настигне яструб; крикнули й ворони; пішов табунець голубів гулять угору; а яструб розчепірив крила, мов нехотя навертає на голубів, бо неголодний, а голуби мов граються: все над ним кружляють.        Навернулась птиця із лісів, вигодувавши діток, а тепер снується по полю та чіпляється на копах; закрукали журавлі, добираючись до хмар, кружляють — тільки що мріє, мов оглядають своє рідне кубло, бо скоро прийдеться його покинуть... Чоловік, убравши хлібець, дождавши радощі, снується повагом по полю, посвистує вітрові, викликає вітра та розкидає житце, коли дасть Бог дождать користі. І в полі, і в домі не той порядок, не ті обіходи. Настане вечір; місяць весело гуляє по небу, а зорі знай мигтять, тільки не зареве бугай на болоті, не чуть вівчариків по лугах, ніяка пташка і на сміх не обізветься. Тільки й окликається парубоцтво на селі або йде співаючи по улиці, а там дівчата розохотяться та й заквилять: Ой, чи було літо, Чи не було літа, Що воно мені й не наскучило!..