ЗАГАДКА ДРУГА, АБО ПРОБЛЕМИ З МАТЕМАТИКОЮ

    Детектив Нишпорка вирішив перевезти агенцію «Рожеві окуляри» на берег озера. Його канікулярний офіс відріз­нявся від міського тільки тим, що замість горища детектив Нишпорка тулився з усіма речами в мініатюрному наметів.

    Поки детектив Нишпорка давав лад своїм речам, до нього підійшов якийсь малюк.

— То ви той детектив? — запитав він.

— Так, я — це він, — підтвердив детектив Нишпорка.

— Минулого місяця я прочитав про вас у «Конику-Стрибунці», — похвалився хлопчик. —    Це такий новий журнал для дітей, виходить раз на два тижні.

— Знаю, знаю, — кивнув детектив Нишпорка. — Він ви­ходить від січня.

— А я вже вмію читати і рахувати, — запевнив малюк.

— Справді? — здивувався детектив.

— Справді!

— І в якому номері журналу ти про мене прочитав?

— У сороковому — випалив хлопчик.

    Детектив Нишпорка розсміявся, а потім подивився співчут­ливо на ображеного співрозмовника.

— Ну, може, читати ти й умієш, а от рахувати — точно ні, — сказав він.

— Чому?! — обурився хлопчик.

— А ти сам подумай, — заохотив його детектив… Таки-так, хлопчик, який упізнав детектива Нишпорку, ймо­вірно, не дуже вправний у математиці. Чому? А ти подумай…

Рік складається з п’ятдесяти двох тижнів. «Коник-Стрибунець виходить раз на два тижні. Неважко підрахувати, що за один рік може вийти максимум двадцять шість номерів журналу, а не сорок.

ЗАГАДКА ТРИНАДЦЯТА, АБО ХТО ЗІПСУВАВ ПОВІТРЯНОГО ЗМІЯ?

   Це тільки на перший погляд здається, що канікули для детектива Ниточки — час відпочинку. Насправді, де б він тільки не був, повсюди відчуває себе, як на роботі, адже скрізь ховаються таємниці й загадки. Саме із цієї причини, коли детектив Ниточка вирушає відпочивати в наметі, він завжди прихоплює табличку з написом: «Детективне агентство «Рожеві Окуляри».

   Цього разу детектива Ниточку занесло аж на озеро. Розклав свій мікроскопічний намет і вже практично був готовий, щоб провести тут канікули. Адже все, що залишилося — це чекати розвитку подій.

   І справді — довго чекати детективу Ниточці не довелось.

— Хто це зробив?! — розбудило його вранці верещання якогось хлопця.

   Детектив Ниточка тихенько виглянув із намету. За кілька метрів — зовсім поруч з одноповерховим будинком, у якому спали діти з табору, стояв навколішки хлопець. Навіть із такої відстані було видно сльози на його очах. Перед хлопцем у траві лежало щось, що нагадувало повітряного змія.

— Що трапилось? — запитав детектив Ниточка, вибираючись із намету.

— Мій повітряний змій… — зойкнув хлопець. — Я робив його весь вечір! З дощечок і паперу! Сьогодні конкурс! І ось — хтось його полив водою! Навмисне, щоб папір промок і розірвався! Адже дощу вночі не було, я знаю! А ось дірка…і тут… і біля мотузки… — хлопець був дуже пригнічений.

    Детектив Ниточка насупив брови:

— Гм, цікаво!

— Якби я тільки дізнався, хто це зробив! — вигукнув хлопець. — Я б…

— Т-с-с! — детектив Ниточка приклав палець до губ. — Знаю, хто тут провинився. Ти! — детектив Ниточка посміхнувся.

    Хлопець аж завмер.

— Невже ви гадаєте, що я б навмисне намочив свого повітряного змія?!

— Ніхто його не намочив, — детектив Ниточка тільки знизав плечима. — Але хтось забув його сховати на ніч до будинку. Цього виявилось достатньо.

    Як ти гадаєш, через що повітряний змій виявився вранці мокрим?

Повітряного змія намочила вранішня роса. Якщо папір, з якого був зроблений змій, став повністю мокрий, то, звичайно ж, він міг порватися.