Кожен знає історію про трьох поросят. Або ж думає, що знає. Я розповім вам маленький секрет. Тільки мені відо­мо, як усе справді було.

    Я — вовк. Олександр Вовк. Можете називати мене Олесь. Не знаю, кому було вигідно зробити з мене ВЕЛИКОГО СТРАШНОГО ВОВКА. Так, вовки їдять милих звіряток — кроликів, овечок, свинок. Це життя. Якби вареники були милими, вас теж називали б великими і страшними.

    Та історія — брехня. Усе сталося через нежить і склянку цукру.

     Якось пік я пиріг бабусі на день народження. Я мав страшенний нежить. І в мене скінчився цукор. Тож я пішов по цукор до сусіда. Він був свинею. Причому не дуже ро­зумною. Збудував собі хату з самої лише соломи. Уявляєте? Хто при розумі жив би в солом'яній хаті?

    Звісно, тільки-но я постукав, двері впали. Я закричав: «Пане, ви тут?».

     Відповіді не було. Я вже хотів іти додому. І залишити кохану бабусю без пирога. Аж тут мені засвербіло в носі... І я ЧХНУВ. І той бісів хлів розвалився! А посеред сіна лежала Перша Свиня. Нежива...

     Я взяв би гріх на душу, якби залишив готову вечерю...

     Стало трохи легше. Та цукру нема. Тому пішов до іншого сусіда. Це був брат Першої Свині. Розумніший, але не силь­но. Він збудував хату із хмизу. Подзвонив у двері. Ніхто не відгукнувся.

— Пане, ви тут?

— Іди геть, вовче! Я голюся. Щетина сильно відросла.

    У носі знову засвербіло. Я злився. Терпів. Намагався прикрити рота. Але все одно ЧХНУВ!

    І ви не повірите: хата того кабанця розвалилась! Коли ж курява спала, він лежав мертвим.

     Ви ж знаєте, що їжа псується. Тож я зробив єдину річ, яку міг та мусив зробити. Повечеряв знову. Мені було дуже кепсько...

     У наступній хаті жив брат Першої та Другої Свині. Схо­же, увесь розум сім'ї пішов до нього. Він побудував собі цегляну хату.

    Постукав. Тиша. Покликав: «Пане, ви тут?» І знаєте, що той підсвинок відповів? «Іди геть! Не турбуй мене!» А мав же, мабуть, цілий мішок цукру. І не дав і дрібки! Яке свинство!

    Я вирішив іти додому І зробити бабусі гарну вітальну листівку... Але мене здолав нежить. Я чхнув знову. Тре­тя Свиня пророхкала: «Забирайся до своєї об лі злої бабці!».

    Зазвичай я досить спокійний. Та якщо хтось ганьбить мою бабусю...

Коли приїхала поліція, я виламував двері. А потім жур­налісти дізналися про двох свиней, якими я повечеряв. І зробили з мене ВЕЛИКОГО СТРАШНОГО ВОВКА – вбивцю поросят. Бо кому цікаво читати про хворого вовка, який шукав цукор?

    Ось така історія, малята. Вам розказали трохи не те…

    А може, ви маєте склянку цукру?