— Та це ж капуста! — скажете ви.

   Правильно, це капуста, споконвіку дуже шанована особа. Навіть такі визначні державні діячі стародавньо­го світу, як Катон, як Юлій Цезар, як Піфагор, присвя­чували їй сторінки своїх творів, високо цінували її корисність для людини, поживність і смак. Хіба можна після цього всього не їсти капусту?

— Чи давно вона живе у нас?

    Дуже давно. Її привезли грецькі й римські поселенці найперш до Криму, а вже звідтіля вона вирушила да­лі — завойовувати наші землі. Про неї згадується в кни­гах, написаних в Київській Русі. Уже там її звуть капус­та. Значить, привезли її до нас разом з цією назвою.

    Та ця назва виникла не одразу. У латинській мові було два різних слова: композ(і)та, воно означало «квашення», «варіння», а ще «суміш», і капуціум — «головка капусти». Німці взяли собі — разом з капус­тою — слово «капуціум» і скоротили його. Стало «капуз». А далі події розвивалися так: ці два слова — «композ(і)та» і «капуз» — склалися — і вийшло «капузта», «капуста». Тільки робилося це далеко не одразу, а поступово.

    Усі ви бачили капусту, бачили її «триста сорочок». Як ви думаєте, що це в неї? Листки? Зовсім ні, це не листки, листя на капусті з'являється лише на другий рік, коли головку з корінцем садовлять в землю — на насіння. Тоді з головки виростають пагінці, на них з'являються листки, квіти, а потім і насіння. А що тоді в капусти?

    Виявляється, що головка капусти — це величезна верхня брунька з такими величезними лусочками. Бруньки на деревах бачили? Вони вкриті коричневими лусочками зверху. Оце і в бруньки-капусти такі ж лусочки, тільки дуже великі й соковиті.

    Цю величезну бруньку створила матінка-природа, але їй у цьому допомогли люди.