Було це давно-давно, коли ще на нашу землю нападали кочівники¹-печеніги. В одному місті жили дуже вродливі дівчата. Дізналися про це печеніги і вирішили захопити дівчат у полон. Підстерегли вони, коли загін воїнів залишив місто і пішов у похід, та й оточили міс­то з усіх сторін. Зрозуміли дівчата, що їх візьмуть у полон чужинці, і вирішили вря­туватися, утекти з міста через підземний хід. Вийшли вони на широке зелене поле і кинулись тікати до лісу.

    Та побачили їх вороги й оточили. І звернулася тоді найвродливіша дівчина, донька воєводи², із проханням до матінки-землі:

— Матінко-земле, врятуй нас від неволі, від життя страшного в полоні печенігів-нечестивців. Допоможи нам знищити їх!

   І зглянулася земля-матінка на сльози дівчат-полонянок. Тільки доторкнеться до дівчини печеніг, як вона стає квіткою-маком, червоною, як жар, і красивою, як самі дівчата.

   Так і не змогли вороги захопити в полон жодної дівчини. Потомилися печеніги і вирішили спочити. Та тільки розсідла­ли коней і лягли на землю, як поснули непробудним сном. Це квіти-дівчата наслали на них сон-дрімоту.

   Рано-вранці поверталися з походу воїни. І побачили вони червону, як жар, долину маків, а біля них сплячих ворогів-печенігів. Кинулися вони на печенігів і здолали їх усіх. І коли воїни здобули перемогу, кожна квітка маку ожила і стала дівчиною. У руках дівчата тримали червоні квіти маку, які подарували воїнам-визволителям.

   І земля-матінка залишила на згадку про цей бій квіти маку. Вони щороку виростають на цій долині і радують людей своєю красою.

^{1. Кочівники-печеніги — народ, який жив у давні часи й часто переїжджав із місця на місце зі своїм житлом і майном, нападав на інші народи, грабував їх і забирав у полон.}

^{2. Воєвода — тут: правитель міста.}