Один чоловік піймав соловейка і хотів його з'їсти. Але малий пташок каже до нього:

— Ні, ти мною не наїсися, чоловіче, краще пусти мене. Я тебе навчу трьох речей, які тобі у великій пригоді стануть.

    Той чоловік втішився¹ і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже.

    От соловейко і каже:

— Ніде того не їж, що не годиться. Ніколи того не шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи речам неподобним не вір.

    Почувши це, чоловік пустив соловейка.

    А соловейко хотів довідатись, чи сприйняв той чоловік його поради. Полетів угору і каже до нього:

— О-о-о! Зле ти зробив, що мене випустив! Якби ти знав, який я скарб у собі маю, ніколи не пустив би мене! Бо в мені є дорога і велика перлина; якби ти її дістав, зараз би багачем зробився.

     Почувши те, чоловік дуже засмутився, підскочив угору до соловейка і просив, щоб він повернувся до нього.

    Тоді соловей каже:

— Тепер я пізнаю, що ти дурний чоловік. Усе, що я тебе вчив, пішло марно, і шкодуєш за тим, що вже не може по­вернутись. Неподобній² речі ти повірив! Дивися, який я маленький. Де ж у мені може вміститися велика перлина?

     Та й полетів собі.

^{1. Втішився — зрадів, погодився.}

^{2. Неподобний — тут: безглуздий, нерозумний.}