ЖОВТЕНЬ

Подивись: на видноколі

Мов змінилися ліси.

Хто це їх у жовтий колір

Так барвисто покрасив?

Ось край річки жовті клени

І берези золоті.

Ялинки лише зелені

Залишились в самоті.

І пишаються дерева

Золотим своїм вбранням:

— Це якийсь маляр, напевно,

Догодити хоче нам.

А маляр цей — місяць жовтень —

У відерцях чарівних

Жовту фарбу розмішає

І розбризкає по них.

НАМ ТРЕБА ВЧИТИСЬ!

...В країні нашій стільки справ,

і кожна з них цікава,

що я ще й досі не добрав —

яка ж найкраща справа?

Літак між хмарами водить?

У шахті працювати?

Ліси ростить, сади садить,

будинки будувати?

Чи поклади нові знайти

руди, вугілля, нафти?

Чи в інші зоряні світи

злетіти космонавтом?..

А ще привабливіш було б

стать лікарем великим

і від усіх-усіх хвороб

знайти цілющі ліки,

щоб всі, здорові та міцні,

жили б хоч років з двісті!..

Про все, що мріється мені,

несила й розповісти.

Просторі стеляться путі,

навкруг широкий обрій.

Мені відкрито все в житті —

аби учився добре! —

І я учитимусь як слід

і буду вірним сином

милішої за цілий світ

моєї Батьківщини!

НА РІЧЦІ

Тече річка крізь лісок,

блискотить сріблисто.

А на березі пісок,

золотий та чистий.

І на цьому бережку

за одну хвилинку

можна з вогкого піску

збудувать будинки.

Насадить круг них сади,

викопать озерце,

з річки в озеро води

наносить відерцем.

ОСІННЄ ЛИСТЯ

Від вітру коливаються

пожовклі дерева,

а листя з них зривається

і пісеньку співа:

— Веселі танцюристи ми,

кружляєм в висоті, —

листки, листочки, листики,

червоні й золоті!

Зриваємось ми зграями

з топольок та беріз,

злітаємо, кружляємо

і падаємо вниз.

Та вітром знов піднесені

мчимо з височини.

Нам радісно! Нам весело!

Нам любо восени!

***

З неба падають сніжинки

на дерева, на будинки,

на майдани, на садки,

на ялинки, на дубки.

Закрутилися сніжинки,

як веселі комашинки,

наче зграї білих мух,

як м'який холодний пух.

Біле-біле все навколо,

ясне й чисте, як ніколи!

Мов пухнаста ковдра,

ліг скрізь на землю білий сніг.

***

Дивись, який новий годинник

Висить на стінці нині в нас.

Усі години та хвилини

Ми вивчили, щоб знати час.

ОСІНЬ

Подивись: на видноколі

Мов змінилися ліси,

Хто це їх у жовтий колір 

Так барвисто прикрасив?

Ось край річки - жовті клени

І берези золоті.

Ялинки лише зелені

Залишились в самоті.

І пишаються дерева

Золотим своїм вбранням.

Це якийсь маляр, напевне,

Догодити хоче нам.

СТОЯЛА СОБІ ХАТКА

Стояла собі хатка — дірявий чобіток.

А в ній жила бабуся, що мала сто діток.

Така була сімеєчка, сімеєчка мала!

Ніяк із нею впоратись Бабуся не могла.

Пішла бабуся на город по моркву й буряки,

Пішла вона до пекаря по хліб і пиріжки.

А сто дітей — не ледарі, пішли збирати хмиз.

Усі взяли по гілочці й набрали цілий віз.

Води взяли по крапельці і повний казанок!

І наварили борщику бабуся й сто діток.

А потім сто цеглинок вони принесли вмить,

І склали з них будинок, і стали в ньому жить.

А потім сто зернинок поклали в землю в ряд.

І виросли з них квіти, і став квітучий сад!

А якби та бабуся не мала сто діток,

Була б і досі хатка — Дірявий чобіток!