ДЖЕРЕЛО І ФОНТАН

Крізь чорну скелю світле Джерело

Прозору воду в затінку лило.

А поблизу, серед жоржин і трав,

Фонтан грайливо бризки розкидав

І глузував з малого Джерела,

З його води, що слізкою текла: —

Нещасне, бідне, жалюгідне ти!

Навіщо й жити, як отак текти?

Дзюрчиш, безсиле, в тіні, в холодку

І квасиш грязь із глини та піску...

На мене ти, задрипане, поглянь,

Як граю я в ясно-рожеву рань,

Як наді мною райдуга-дуга

Вогнем горить, мов арка дорога.

Поглянь, як гордо в квітах я стою…

І, хвилькою всміхнувшись,

Джерело Фонтанові відповіло: —

Ти показний! Але не в блиску суть...

Увечері твій чорний рот заткнуть.

А хай заткнути спробують мене, —

Нутро¹ гори прорву я кам'яне

І все-таки до сонця донесу

Непоказну, живу свою красу.

_{1. Нутро — внутрішня суть кого-небудь або чого-небудь.}

ПОВЧАННЯ

— Яка ж бо ти дурна!

Яка ти бідна, квола!

То в квітах ніжишся,

То замерзаєш гола,

То гнешся від дощів,

То сохнеш без води,

А потім роздаєш

Важкі свої плоди.

Пора вже стать давно

Розумною, сусідко! —

Стовп Яблуню повчав,

Поскрипуючи гидко.

БРЕХУНЕЦЬ

Докоряє дід старенький

внукові малому:

— Я, як був таким маленьким,

не брехав нікому.

Засвітилися лукаво

очі у хлоп'яти:

— А як стали вже великим,

почали брехати?

НАЙВАЖЧА РОЛЬ

Вихваля свого синочка

мати на всі боки:

— У студії при театрі

вчиться вже два роки.

Дуже довго муштрували

хлопця режисери.

Аж тепер він дочекався

першої прем'єри.

Роль найважчу доручили

любому синочку:

він на сцену в третій дії

викочує бочку!

НЕВОЛЯ

Щебетуха ластівка вчила солов'я:

— Жив би ти не в лісі, а отут, де я.

Звий собі гніздечко, підшукавши стріху,

та й співай, будь ласка, людям на потіху.

Соловейко мовив: — Ой не клич туди,

де зазнав колись я горя і біди.

Там мене тримали в клітці дротяній.

Скільки днів пропало дорогих у ній!

Краще мені, сестро, залишитись там,

де я можу жити й щебетати сам,

бо на волі краща гілочка проста,

аніж у неволі клітка золота.

ГЛИБИННА МОРАЛЬ

Знайшла ворона

Глечика-з водою.

На вінця сіла,

Ткнулась головою —

І добре бачить,

Що вода там є,

Але до неї дзьоб не дістає.

Ворона трохи мозком повертіла,

Помудрувала і взялась до діла:

По одному камінчику вкида,

Щоб піднялась у глечику вода.

Вода і справді

Вище піднялася.

Розумна птиця

Легко напилася.

Тепер питання задасте мені:

— А де ж мораль?

— У глечику на дні.

СТАРОДАВНІЙ ЖАРТ

Везли з Криму чумаки повні хури солі.

Сумно рипали вози у широкім полі.

Ой їхали чумаки та пісень співали,

Бо добрячі голоси й підголоски мали.

Хтось затягне-заведе на переднім возі,

І підхоплять ті слова по усій дорозі.

Лиш один чумак мовчав. Звісив з воза ногу

Та й куняв собі, дрімав майже всю дорогу.

І незчувся, як біда сонного спіткала:

На ходу його нога в колесі застряла.

— Ой но-о-га! — від болю він загорлав щосили.

— Ой но-о-га! — всі чумаки хором підхопили

Та й замовкли, бо тюхтій, дякуючи богу,

Вчасно з колеса устиг висмикнути ногу.

КУХЛИК

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці!

Має гроші — не мина

Жодної крамниці.

Попросив він: — Покажіть

Кухлик той, що скраю.

Продавщиця:

— Што? Чево? Я нє понімаю.

— Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

— Да какой же кухлік здесь,

Єслі ето кружка!

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови.

— На Вкраїні живете

Й не знаєте мови...

Продавщиця теж була

Гостра та бідова.

— У мєня єсть свой язик,

Ні к чєму мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

— Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика

І не знає мови.