Поезія (Павло Глазовий)
ДЖЕРЕЛО І ФОНТАН
Крізь чорну скелю світле Джерело
Прозору воду в затінку лило.
А поблизу, серед жоржин і трав,
Фонтан грайливо бризки розкидав
І глузував з малого Джерела,
З його води, що слізкою текла: —
Нещасне, бідне, жалюгідне ти!
Навіщо й жити, як отак текти?
Дзюрчиш, безсиле, в тіні, в холодку
І квасиш грязь із глини та піску...
На мене ти, задрипане, поглянь,
Як граю я в ясно-рожеву рань,
Як наді мною райдуга-дуга
Вогнем горить, мов арка дорога.
Поглянь, як гордо в квітах я стою…
І, хвилькою всміхнувшись,
Джерело Фонтанові відповіло: —
Ти показний! Але не в блиску суть...
Увечері твій чорний рот заткнуть.
А хай заткнути спробують мене, —
Нутро1 гори прорву я кам'яне
І все-таки до сонця донесу
Непоказну, живу свою красу.
1. Нутро — внутрішня суть кого-небудь або чого-небудь.
ПОВЧАННЯ
— Яка ж бо ти дурна!
Яка ти бідна, квола!
То в квітах ніжишся,
То замерзаєш гола,
То гнешся від дощів,
То сохнеш без води,
А потім роздаєш
Важкі свої плоди.
Пора вже стать давно
Розумною, сусідко! —
Стовп Яблуню повчав,
Поскрипуючи гидко.
БРЕХУНЕЦЬ
Докоряє дід старенький
внукові малому:
— Я, як був таким маленьким,
не брехав нікому.
Засвітилися лукаво
очі у хлоп'яти:
— А як стали вже великим,
почали брехати?
НАЙВАЖЧА РОЛЬ
Вихваля свого синочка
мати на всі боки:
— У студії при театрі
вчиться вже два роки.
Дуже довго муштрували
хлопця режисери.
Аж тепер він дочекався
першої прем'єри.
Роль найважчу доручили
любому синочку:
він на сцену в третій дії
викочує бочку!



Категорія: поезія