ДЖЕРЕЛО І ФОНТАН

Крізь чорну скелю світле Джерело

Прозору воду в затінку лило.

А поблизу, серед жоржин і трав,

Фонтан грайливо бризки розкидав

І глузував з малого Джерела,

З його води, що слізкою текла: —

Нещасне, бідне, жалюгідне ти!

Навіщо й жити, як отак текти?

Дзюрчиш, безсиле, в тіні, в холодку

І квасиш грязь із глини та піску...

На мене ти, задрипане, поглянь,

Як граю я в ясно-рожеву рань,

Як наді мною райдуга-дуга

Вогнем горить, мов арка дорога.

Поглянь, як гордо в квітах я стою…

І, хвилькою всміхнувшись,

Джерело Фонтанові відповіло: —

Ти показний! Але не в блиску суть...

Увечері твій чорний рот заткнуть.

А хай заткнути спробують мене, —

Нутро¹ гори прорву я кам'яне

І все-таки до сонця донесу

Непоказну, живу свою красу.

_{1. Нутро — внутрішня суть кого-небудь або чого-небудь.}

ПОВЧАННЯ

— Яка ж бо ти дурна!

Яка ти бідна, квола!

То в квітах ніжишся,

То замерзаєш гола,

То гнешся від дощів,

То сохнеш без води,

А потім роздаєш

Важкі свої плоди.

Пора вже стать давно

Розумною, сусідко! —

Стовп Яблуню повчав,

Поскрипуючи гидко.

БРЕХУНЕЦЬ

Докоряє дід старенький

внукові малому:

— Я, як був таким маленьким,

не брехав нікому.

Засвітилися лукаво

очі у хлоп'яти:

— А як стали вже великим,

почали брехати?

НАЙВАЖЧА РОЛЬ

Вихваля свого синочка

мати на всі боки:

— У студії при театрі

вчиться вже два роки.

Дуже довго муштрували

хлопця режисери.

Аж тепер він дочекався

першої прем'єри.

Роль найважчу доручили

любому синочку:

він на сцену в третій дії

викочує бочку!

НЕВОЛЯ

Щебетуха ластівка вчила солов'я:

— Жив би ти не в лісі, а отут, де я.

Звий собі гніздечко, підшукавши стріху,

та й співай, будь ласка, людям на потіху.

Соловейко мовив: — Ой не клич туди,

де зазнав колись я горя і біди.

Там мене тримали в клітці дротяній.

Скільки днів пропало дорогих у ній!

Краще мені, сестро, залишитись там,

де я можу жити й щебетати сам,

бо на волі краща гілочка проста,

аніж у неволі клітка золота.