Коли ще в Галичі¹ жив король Данило, він мав такого майстра, що робив йому гроші. Той майстер у золоті купався, але волі не мав. Король Данило сам відкривав ту касу, де працював той майстер, за­микав його і випускав власноручно, коли треба було майстрові кудись вийти. Він лише один знав про все багатство короля, той майстер.

    І так розжився, що не розумів, як так голодним бути. Та й одного разу каже королю:

— Золото — цар.

    А Данило поправляє його:

— Ні, чоловіче, хліб — усьому голова.

— Ні, золото і срібло.

    Так вони сперечалися, що король обернувся та й пішов геть з майстерні. А другого дня бачить король Данило золотий напис на стіні: «Хліб — болото, а всьому голова — срібло й золото».

     Данило нічого не сказав. Але другого дня зранку привів майстра, замкнув його; а тут вістові приліта­ють — ворог іде. Данило зібрав дружину², вирушають у похід. Поїхав, а про майстра забув, що замкнений. А король видав такий наказ, що ніхто не сміє до каси підходити, інакше — смерть.

     Минуло кілька місяців. Данило з військом поверта­ється додому, чекає від майстра-золотаря дарунка за перемогу, а того нема. І тут згадав. Зіскакує з коня, біжить до каси, відмикає, а на купі золота — лиш кістяк з майстра, а на столі золотом написано: «Срібло, золото — то болото, а хліб — цар». Отак життя навчило...

_{1. Галич — у давні часи столиця Галицького королівства, зараз — місто в Івано-Франківській області.}

_{2. Дружина — військовий загін.}