ПТАШКА-ПИСАНКА (оповідання Володимира Перепелюка)

Вирішили ми розширити подвір’я. Виходило, що треба зрізати стареньку бабуню-сливу.

Але трапилося так, що коли ми, узявши пилку, сокири та лопати, вийшли, щоб викорчувати сливу, то так і зупинилися біля дверей хати. На самісінькій верхівці сиділа пташка й так співала, що ми баялися поворухнутися. І яка пташка! Писанка!

Вона сиділа грудьми до сонця й ніби саме йому співала свою пісню щастя й радості.

Але це ще не все. Згодом ми побачили, що в листі вовтузиться ще одна пташка, мостить гніздечко.

— Ну, кидайте лопати та сокири, бо сливи чіпати не будемо, — кажу своїм.

А «писанка», ніби почувши це, заспівала ще краще. Я ніколи не чув, щоб щиглики так гарно співали. Цей заливався цілими каскадами переспівів. Одне слово, ніхто з нас уже й не думав про те, щоб зрізати старі сливу.

Куди там різати, коли від тих птахів і їхніх пісень вона ніби помолодшала, зазеленіла густіше.

Щиглики прилетіли до неї не випадково. Справа в тому, що в’ють вони свої гнізда переважно на сливах, причому на високих. А наша слива була саме така.

Мене завжди дивувало, що гнізда щиглі роблять на самій верхівці дерева, часто навіть нічим не прикриті. Як же вони оберігають яєчка та дітей від таких хижаків, як сойки, сороки?..

І ось, коли у щигликів появилися дітки, ми стали свідками такої сцени. Прилетіла сойка і кинулася до гнізда. І тут щиглики показали себе. Ніби маленькі літачки-винищувачі атакували вони сойку. І як! Таранили вони ненажеру з усіх боків, щосили били вони її своїми тілами.

Щиглиха згодом повернулася назад, почала клопотатися біля гнізда, а самчик погнав сойку десь аж до лісу. Відтоді я більше ніколи не бачив сойки у своєму саду.