1]      Наче сполохані лані, трояни, добігши до міста,

2]      Піт обтирали і спрагу питтям вдовольняли жагучу,

3]      Мовчки до визубнів муру схилившись. Тим часом ахеї

4]      Вже із щитами на плечах підходили близько до муру.

5]      Гектор же, згубною долею скутий, один залишився

6]      Під Іліоном самим, недалеко від Скейської брами.

7]      До Пелеона з таким Аполлон тоді словом звернувся:

8]      «Що ж це ти, сину Пелеїв, так швидко за мною женешся,

9]      Смертний - за богом безсмертним? Ти, мабуть, того і не знаєш,

10]      Що не людина, а бог я, і так розлютився шалено?

11]      Навіть не дбаєш про битву з троянами, що утікають

12]      З жахом до міста свого, а ти лише час тут марнуєш.

13]      Не сподівайся убить мене: смерті-бо я не підвладний!»

14]      Гнівом охоплений, так Ахілл відповів прудконогий:

15]      «Ти ошукав, дальносяжче, мене, із богів найхитріший,

16]      Вдаль заманивши від мурів! Без тебе троян ще багато

17]      Гризли б тут землю зубами, назад в Іліон не вернувшись!

18]      Ти мене слави позбавив великої. Тож врятувати

19]      Легко троян тобі: помсти в майбутньому ти не боїшся!

20]      Хоч на тобі навіть сам я помстився б, якби моя сила!»

21]      Мовивши так, до міста він вирушив, повен одваги,

22]      Мовби із повозом кінь, що в гонах бере нагороду,

23]      Ледве землі доторкаючись, легко летить по рівнині, -

24]      Ступнями так безустанно Ахілл миготів і коліньми.

25]      Перший Пріам, староденний Ахілла помітив очима,

26]      Як по рівнині той мчав і сяяв озброєнням мідним,

27]      Наче зоря, що наприкінці літа виходить на небо

28]      Й сяє яскраво між зір незліченних у темряві ночі, -

29]      Псом Оріона зорю ту блискучу в людей називають.

30]      Найяскравіша вона, але знаком бува лиховісним

31]      І вогневицю виснажливу людям нужденним приносить.

32]      Так же і мідь у героя, що мчав, на грудях блищала.

33]      Заголосив староденний, і, високо руки піднявши,

34]      По голові себе бив, і, стогнучи, любого сина

35]      Голосно став він благати, а той перед брамою Трої

36]      Все ще стояв, рішучості повен з Ахіллом змагатись.

37]      Руки до сина простягши, старий йому жалісно мовив:

38]      «Гекторе, любе дитя, не чекай ти цього чоловіка

39]      Сам, наодинці, бо стрінеш загибель свою незабаром,

40]      Сином Пелея подоланий, - він набагато сильніший,

41]      Ревний занадто! Коли б він безсмертним так само був любий,

42]      Як і мені, його пси й коршаки б незабаром терзали

43]      В полі, й скорбота страшна одлягла б од мого тоді серця.

44]      Тож багатьох одібрав він у мене синів благородних,

45]      Вбивши або у полон їх на острів далекий продавши.

46]      Навіть і зараз я серед троян, що вернулись до міста,

47]      Двох не побачив синів - Лікаона і з ним Полідора,

48]      Що Лаотоя, жінок володарка, мені породила.

49]      А як живі вони в стані ворожому, їх незабаром

50]      Міддю і золотом викупим ми, - цього в нас багато, -

51]      Досить за донькою Альт дарував мені, старець славетний.

52]      А як померли вони і зійшли до оселі Аїда, -

53]      Смуток огорне мене і матір, що їх породила.

54]      Інші ж троянські осельники той відчуватимуть смуток

55]      Дуже недовго, - лиш ти б не загинув, Ахіллом підтятий.

56]      Отже, дитя моє, в мури ввійди, щоб троян і троянок

57]      Урятувати й не дати великої слави зажити

58]      Сину Пелея, та й милого б сам ти життя не позбувся.

59]      Зглянься й на мене, бездольного, нині-бо я, безталанний,

60]      Мислю ще, завтра ж пошле мені батько Кронід - на порозі

61]      Старості - долю жахливу, й багато я лиха побачу:

62]      Любих загибель синів і дочок загнання в неволю,

63]      їхні сплюндровані спальні, маленьких діток нерозумних,

64]      В несамовитості дикій об землю розбиваних люто,

65]      Та невісток, полонених руками ахеїв жадливих.

66]      А наостанку й самого мене під дверима вхідними

67]      Хижі терзатимуть пси, коли, вдаривши гострою міддю,

68]      Хтось мені груди пройме і вихопить душу із тіла, -

69]      Пси з підворіття, що сам при своєму столі годував я,

70]      Крові моєї нап'ються і, аж одурівши від неї,

71]      Перед дверима розляжуться. Це юнакові не сором,

72]      В битві наклавши життям під ударами гострої міді,

73]      Мертвим лежати, бо весь він прекрасний, хоч десь би й розкрився.

74]      А як чоло посивіле в убитого старця та сиву

75]      Бороду й тіло його неприкрите пси оскверняють, -

76]      Що жалюгідніше може для смертної бути людини?»

77]      Так староденний благав і, вхопивши волосся руками,

78]      Рвав із чола свого, Ректора серця, проте, не схилив він.

79]      Й мати його заридала, рясні проливаючи сльози,

80]      Лоно рукою відкрила, а другу на груди поклала

81]      І, проливаючи сльози, промовила слово крилате:

82]      «Змилуйся, Гекторе, сину мій, зглянься на матінку рідну,

83]      Що твої сльози колись оцими грудьми гамувала,

84]      Сину мій любий, згадай це і з ворогом лютим змагайся,

85]      Тільки з-за муру один не виходь перед лави передні

86]      Ревний занадто! Як вб'є тебе він, то на смертному ложі

87]      Вже не оплачу ні я тебе, любе дитя, моя парость,

88]      Ані дружина із посагом щедрим, тебе лиш далеко,

89]      Біля аргейських човнів, шматуватимуть пси прудконогі!»

90]      Так із сльозами обоє вони свого любого сина

91]      Палко благали, та Ректора серця, проте, не схилили.

92]      Велетня ждав він Ахілла, що вже наближався до нього.

93]      Як подорожнього хижий дракон у лігві гірському чатує,

94]      Зілля наївшись отруйного, й хижої сповнений люті,

95]      І причаївшись, із лігва свого визирає страшливо, -

96]      Так же і Ректор стояв, охоплений запалом буйним,

97]      Щит осяйний до виступу вежі іззовні схиливши.

98]      Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:

99]      «Горе мені! Якщо я за цей мур чи за браму сховаюсь,

100]      Полідамант мене перший образливим словом зустріне,

101]      Що він до міста троян одвести мені радив раніше,

102]      В ніч ту злощасну, як вийшов до бою Ахілл богосвітлий.

103]      Я ж не послухав його. А було б набагато це краще!

104]      Нині ж, коли стільки люду своїм погубив я безглуздям,

105]      Сором мені і троян, і троянок у довгім одінні,

106]      Щоб не закинув хто-небудь із них тоді, гірший од мене:

107]      «Ректор наш люд погубив, на свою покладаючись силу».

108]      Так говоритимуть. Тож набагато було б мені краще

109]      Як не в двобої здолати Ахілла й звитяжно вернутись,

110]      То від руки його славну загибель прийнять перед містом.

111]      Чи, може, краще на землю шолом важенний покласти

112]      Й щит свій опуклий, і, гострого списа до муру схиливши,

113]      І     з бездоганним Ахіллом, Пелеєвим сином, зустрітись,

114]      І      обіцяти віддати Атрідам Єлену, й вернути

115]      Всі скарби, що їх Александр у човнах крутобоких

116]      0,о Іліона привіз, - що й було тої звади початком, -

117]      Це повернути Атрідам. Крім того, із військом ахейським

118]      Всі поділити скарби, заховані в нашому місті,

119]      Зобов'язав би й старійшин троянських я клятвою потім.

120]      Не затаївши нічого, на дві поділити частини

121]      Всі ті скарби, що має їх наше уславлене місто.

122]      Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?

123]      Ні, не піду до Ахілла: моїх він благань не вшанує

124]      І без усякого жалю і сорому, наче ту жінку,

125]      Вб'є мене, голого, щойно я з себе озброєння скину.

126]      Нам не годиться від дуба і каменя з ним починати

127]      Марну розмову, неначе тій дівчині та юнакові, -

128]      Дівчині та юнакові, що ніжну провадять розмову.

129]      Краще нам збройно для бою рішучого швидше зійтися, -

130]      Будемо бачить, кому із нас славу воздасть олімпієць».

131]      Так міркував він і ждав. До нього Ахілл наближався,

132]      Мов Еніалій - Арей войовничий - в шоломі гривастім.

133]      Ясень страшний пеліонський на правім рамені у нього

134]      Злегка похитувавсь, мідь його зброї блищала світлистим

135]      Сяйвом вогню чи промінням яскравого сонця на сході.

136]      Ректор же, щойно побачив його, затремтів. Не посмів він

137]      Ждать його й кинувсь тікать, за собою лишаючи браму.

138]      Слідом погнався Пелід, на швидкі покладаючись ноги,

139]      Так же, як сокіл у горах, з пернатих усіх найбистріший,

140]      Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику

141]      Й мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим

142]      Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.

143]      Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру

144]      З трепетом Ректор тікаючи, дужими рухав коліньми.

145]      Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,

146]      Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.

147]      До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці

148]      Витоки звідти дають течії вирового Скамандру.

149]      Теплою перша струмує водою, і завжди парує

150]      Хмара над нею густа, як дим лісового пожару.

151]      Друга ж і влітку холодним як лід струменіє потоком,

152]      Наче той град крижаний або снігу завія студена.

153]      Поряд із ними - просторі, обкладені каменем гладко,

154]      Гарні водойми, що в них блискуче вбрання своє мили

155]      Жони прекрасні хоробрих троян та їх доньки вродливі

156]      В мирні часи, як сюди не приходили вої ахейські.

157]      Мимо промчали вони, той - рятуючись, той - здоганявши.

158]      Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато

159]      Дужчий від нього, - не бик-бо жертовний, не шкура бичача

160]      Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, -

161]      Тут же ішлося за Ректора душу, впокірника коней.

162]      Як в бігових перегонах, змагання мету обминувши,

163]      Однокопиті проносяться коні, й їх жде нагорода -

164]      Мідний триніг або жінка - на шану померлого мужа, -

165]      Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто

166]      В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богове.

167]      Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних:

168]      «Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона

169]      Любого воїна бачу, журбою за Ректора тяжко

170]      Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих

171]      Він на ущелинах Іди в верхів'ях і в високоверхій

172]      Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий

173]      Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.

174]      Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,

175]      Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду

176]      Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».

177]      В відповідь мовить богиня йому ясноока Афіна:

178]      «Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче!

179]      Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,

180]      Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.

181]      Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні».

182]      Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:

183]      «Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом

184]      І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний.

185]      Зробиш, як розум підказує, хай тебе це не спиняє».

186]      Те, що він мовив Афіні, було і самій їй до серця, -

187]      Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських.

188]      А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.

189]      Наче на оленя юного пес по узгір'ях полює,

190]      Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких,

191]      Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись,

192]      Пес по сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить.

193]      Так від Пеліда не міг прудконогого й Гектор умкнути.

194]      Скільки не кидався він, щоб Дарданської брами добігти

195]      1 заховатись під захистом міцно збудованих мурів,

196]      Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху,

197]      Стільки й Пелід забігав наперед і на голу рівнину

198]      Знов одганяв його, сам же міської тримався твердині.

199]      Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа -

200]      Ані цей утекти, ані той наздогнати не може, -

201]      Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути.

202]      Як пощастило б од Кер ухилитись йому і від смерті,

203]      Коб Аполлон дальносяжний востаннє йому не з'явився

204]      На допомогу, надавши снаги й підбадьоривши ноги?

205]      Воям ахейським кивав головою Ахілл богосвітлий

206]      Ратищ на Гектора довгих і стріл гірких не метати,

207]      Щоб не здобув би хто слави, а він тоді б другим лишився.

208]      А як обидва вони до джерел учетверте добігли,

209]      Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,

210]      Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті -

211]      Гектора, коней баских упокірника, й другий - Ахілла,

212]      І посередині взяв. Долі Гектора день похилився,

213]      Вниз, до Аїду пішов, - Аполлон одвернувся од нього.

214]      До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна,

215]      Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

216]      «Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині

217]      До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,

218]      Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.

219]      Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись,

220]      Не допоможе і Феб дальносяжний, хоч як би старався

221]      Й повзав у Зевса в ногах, у егідодержавного батька.

222]      Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся

223]      До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».

224]      Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.

225]      От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий.

226]      І до божистого Гектора миттю вона поспішила,

227]      Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний,

228]      Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

229]      «Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий,

230]      Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.

231]      Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!»

232]      В відповідь Гектор великий промовив їй шоломосяйний:

233]      «Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший

234]      З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили.

235]      Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,

236]      Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь

237]      Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались».

238]      В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

239]      «Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша,

240]      Й товариші всі один перед одним уклінно благали

241]      В місті лишатись: таким-бо вони переповнені страхом!

242]      Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.

243]      Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо

244]      В січі завзятій, - побачимо ще, чи Ахілл прудконогий

245]      Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве

246]      До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!»

247]      Мовила так і підступно його повела за собою.

248]      А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,

249]      Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:

250]      «Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.

251]      Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши

252]      Стріти твій напад. А зараз - дух мій мене спонукає

253]      Стати грудьми проти тебе - здолаю чи смертю загину.

254]      Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть

255]      Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.

256]      Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу

257]      Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.

258]      Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,

259]      Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш».

260]      Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

261]      «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!

262]      Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,

263]      Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,

264]      А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, -

265]      Так і між нами не бути любові, не бути ніяким

266]      Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже

267]      Й крові його Арей не нап'ється, боєць войовничий.

268]      Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо

269]      Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим.

270]      Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна

271]      Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині

272]      Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!»

273]      Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа

274]      Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,

275]      Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,

276]      В землю уп'явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна

277]      Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.

278]      Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:

279]      «Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,

280]      Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.

281]      Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,

282]      Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!

283]      Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!

284]      Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки

285]      Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися

286]      Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!

287]      Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю

288]      Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!»

289]      Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа

290]      Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.

291]      Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь

292]      Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно.

293]      Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.

294]      Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,

295]      Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.

296]      Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:

297]      «Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!

298]      Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,

299]      Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!

300]      Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї

301]      Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби

302]      Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше

303]      Допомагали мені. І от доля уже настигає.

304]      Але нехай уже не без борні, не без слави загину,

305]      Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»

306]      Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій,

307]      Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди,

308]      Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний,

309]      Що на рівнину раптово із темної падає хмари

310]      Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, -

311]      Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій.

312]      Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,

313]      Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим

314]      Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,

315]      Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста

316]      Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.

317]      Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі

318]      Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки,

319]      Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла,

320]      Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо

321]      І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло.

322]      Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним,

323]      Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу.

324]      Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима,

325]      Горло біліло, - найшвидше душі там сягає загибель, -

326]      Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,

327]      І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт.

328]      Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,

329]      Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.

330]      В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:

331]      «Гекторе, вбивши Патрокла, - невже врятуватись самому

332]      Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?

333]      Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший

334]      Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався -

335]      Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають

336]      Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».

337]      Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:

338]      «Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,

339]      Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,

340]      Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:

341]      Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,

342]      Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове

343]      Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали».

344]      Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

345]      «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.

346]      Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м'ясо

347]      Рвав би із тебе й сирим пожирав би, - таке ти накоїв!

348]      Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї,

349]      Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший

350]      Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки,

351]      Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити

352]      Син Дарданів Пріам, - і тоді твоя мати шановна,

353]      Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче, -

354]      Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»

355]      Смертю конаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:

356]      «Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався

357]      Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!

358]      Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене

359]      В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальносяжний

360]      Вб'ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий».

361]      Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,

362]      Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,

363]      З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,

364]      А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:

365]      «Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як

366]      Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!»

367]      Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа

368]      Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми,

369]      Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські

370]      І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню

371]      Гектора. Й жоден із них не минув його списом кольнути.

372]      Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив:

373]      «Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м'якший,

374]      Аніж коли на човни до нас полум'я кидав палюче!»

375]      Мовлячи так, його ратищем кожен старався вколоти.

376]      Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий,

377]      Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:

378]      «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

379]      Нині, коли мені вічні богове дали подолати

380]      Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом,

381]      Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно,

382]      Що у троян тих на думці і що вони мають робити -

383]      Чи покидать по загибелі Гектора місто високе,

384]      Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає.

385]      Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?

386]      При кораблях-бо лежить неоплаканий, без поховання,

387]      Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими

388]      Перебуваю і поки мене мої носять коліна.

389]      Й хоч у Аїді про мертвих маємо ми забувати,

390]      Свого товариша любого й там пам'ятатиму завжди!

391]      Нині ж, пеан заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське,

392]      До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо.

393]      Слави сягли ми великої - Гектор поліг богосвітлий,

394]      Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»

395]      Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:

396]      Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля

397]      В п'ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,

398]      До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.

399]      На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,

400]      Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.

401]      Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось

402]      Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,

403]      В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу

404]      Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.

405]      Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина

406]      Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши

407]      Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.

408]      Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо

409]      Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.

410]      Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока

411]      Полум'ям вся невгасимим од верху до низу палала.

412]      Ледве стримать старого могли, що в нестямі шаленій

413]      Вийти із міста крізь браму Дарданську кудись поривався.

414]      В бруді дорожнім валяючись, всіх наоколо благав він,

415]      Кожного з них на ім'я називаючи в тузі жалобній:

416]      «Друзі, пустіть! Не журіться ви мною, дайте із міста

417]      Вийти мені і мерщій до човнів перебігти ахейських!

418]      Там нечестивого буду благати злочинного мужа,

419]      Може, хоч роки мої пошанує й на старість нещасну

420]      Зглянеться? Тож і на нього такий же старий дожидає

421]      Батько Пелей, що родив його й викохав всім на загибель

422]      Людям троянським, найбільше ж із них на горе для мене -

423]      Скільки синів у квітучому віці моїх повбивав він!

424]      Та ні за кого, хоч всіх мені жалко, я так не журюся,

425]      Як за одного, що жаль за ним вгонить мене до Аїду, -

426]      Гектора любого! Чом на руках не помер він у мене?

427]      Слізьми тоді і риданням наситили б ми своє серце -

428]      Матінка, що породила його, бідолашна, і сам я!»

429]      Мовив крізь сльози він так, і плакали з ним городяни.

430]      Заголосила у тузі гіркій між троянок Гекуба:

431]      «Сину мій, нащо бездольній у муках нестерпних без тебе

432]      Жити мені! І днями й ночами по цілому місту

433]      Гордістю був ти моєю, був захистом нашій твердині,

434]      Нашим троянам усім і троянкам, які, наче бога,

435]      Теж шанували тебе, великою славою був їм,

436]      Поки ти жив. Але доля і смерть тебе нині настигли!»

437]      Мовила так у сльозах. Дружина ж не знала, що сталось

438]      З Ректором. Ще не прийшов-бо вісник до неї правдивий,

439]      Щоб сповістить, що за муром поліг її муж біля брами.

440]      В дальнім покої високого дому багряну тканину

441]      Ткала подвійну вона, в ній гаптуючи квіти взористі.

442]      В домі вона на вогонь пишнокосим звеліла служницям

443]      Мідний поставить великий триніг, щоби вчасно готова

444]      Ректору тепла купіль була, тільки-но вернеться з бою.

445]      їй не спадало й на думку, дурній, що яке тут купання, -

446]      Ректора вбила руками Ахілла богиня Афіна.

447]      Зойки почула вона й голосіння сумне біля вежі,

448]      Й тілом усім затремтіла, і човник із рук її випав.

449]      До пишнокосих служебниць вона тоді знову звернулась:

450]      «Дві хай зі мною ідуть. Побачити треба, що сталось.

451]      Голос свекрухи шановної чую, і серце у грудях

452]      Б'ється, аж вискочить хоче до уст, аж коліна у мене

453]      Гнуться, - лихо якесь над синами Пріама нависло.

454]      Хай ці слова не досягнуть до вух, але вельми боюся,

455]      Щоб могутньому Ректору нині Ахілл богосвітлий

456]      До Іліона шляху не відтяв і, рівниною гнавши,

457]      Згубного шалу й безтямної зваги навік не позбавив.

458]      Не дожидає-бо ворога Ректор, сховавшись у натовп,

459]      А виступає вперед, у відвазі ніхто з ним не рівний».

460]      Мовивши так, із покоїв побігла вона, як менада,

461]      З трепетом серця, й за нею слідом поспішали служниці.

462]      Щойно дісталась до вежі й мужів, що юрбою стояли,

463]      Вибігла швидко на мур і побачила здалеку тіло

464]      Мужа, від міста нещадно волочене. Бистрії коні

465]      Мужа її волокли до ахейських човнів глибодонних.

466]      Темної ночі імла повила їй зволожені очі,

467]      Навзнак, зомлівши зненацька, упала вона непритомна.

468]      Світлу пов'язку зірвала з чола свого й плетену сітку

469]      Із обручем і від себе далеко відкинула й бинду,

470]      І покривало, що в дар їй дала золота Афродіта

471]      Днини тієї, як Ректор повів її шоломосяйний

472]      Від Етіона, численні віддавши за неї дарунки.

473]      Та навколо ятрівки й зовиці її оточили

474]      Й ледве живу її, в серце уражену, спільно тримали.

475]      А як лише опритомніла, й дух в її серце вернувся,

476]      Гірко вона заридала і мовила серед троянок:

477]      «Гекторе, горе мені! Для однакої долі обоє

478]      Ми народились - ти в Трої високій, Пріамовім домі,

479]      Я ж у підгір'ї лісистого Плака, у Фівах славетних,

480]      В домі вождя Етіона, що виховав, сам нещасливий,

481]      Доньку нещасну, - було б мені краще на світ не родитись!

482]      Нині зійшов ти в оселю Аїдову, в темні глибини,

483]      Що під землею, мене ж удовою в невтішному горі

484]      В домі своєму лишив. Ще й наше мале немовлятко,

485]      Що породили на світ ми, бездольні! Ні ти йому, мертвий,

486]      Гекторе, ані тобі він на захист не стане ніколи.

487]      Навіть якщо многослізних боїв він уникне ахейських,

488]      Все ж у майбутньому тільки труди і печалі на нього

489]      Ждатимуть. Межі відсунувши, лан його візьмуть чужії.

490]      День сиротинства позбавить хлопчину й ровесників ігор.

491]      Завжди похнюплений він і з заплаканим ходить обличчям.

492]      Часом в нужді бідолашний до батькових звернеться друзів -

493]      Того торкне за хітон, а того - за верхнє одіння.

494]      Рідко хто зглянеться з них і кухля подасть сиротині,

495]      Й той лише вмочить уста, а вже піднебіння й не встигне.

496]      Інший товариш, в якого є й батько, і мати, із учти

497]      Вижене, й боляче вдарить, і словом глузливим облає:

498]      «Геть відціля! Немає отут, серед нас, твого батька!»

499]      Весь у сльозах до матусі вдовиці повернеться хлопець

500]      Астіанакс, що до цього часу на колінах у батька

501]      Мозок лиш їв він з кісток із баранячим лоєм поживним.

502]      А коли сон його брав і втомлявся од ігор дитячих,

503]      Солодко він засинав у постільці, у няні в обіймах,

504]      В ліжку м'якому, із серцем наповненим радощів ніжних.

505]      Нині ж натерпиться горя, коханого батька позбувшись,

506]      Астіанакс, як трояни його називали. Один-бо

507]      Ти захищав у них, Гекторе, брами і мури високі.

508]      При кораблях крутобоких, далеко від рідного дому

509]      їстиме труп твій черва, коли пси вже наситяться голим

510]      Тілом твоїм, хоч багато одінь і тонких, і ошатних

511]      В домі у тебе лежить, жіночими тканих руками.

512]      Але одіння тонке в огнистім спалю я багатті,

513]      Користі з нього ніякої, в нім-бо тобі не лежати, -

514]      Хай же на славу тобі все згорить між троян і троянок!»

515]      Мовила так крізь ридання, й навколо жінки голосили.

 

Примітки.

29. Пес Оріона - Сіріус. Вважалося, що через цю зірку люди хворіють на малярію.

48. Лаотоя - дочка Альта, владаря малоазійського міста ГІедаса, дружина Пріама. В «Іліаді» згадано кількох Пріамових жінок,

отже, дослідники припускають, що в Трої, можливо, існувала полігамія.

68. Забив Пріама Ахіллесів син Неоптолем (Пірр).

93-94. Зміїна отрута походить від того, що змії живляться отруйними травами, - такого погляду дотримувався навіть Арістотель.

126. В деяких міфах розповідалося, що люди походять саме з дуба і каменю. Гектор, міркуючи про те, що не годиться йому провадити з Ахіллесом марних розмов про речі давно минулі і до того ж обом їм добре відомі, цим самим заперечує епічну розповідну техніку: як помітив, мабуть, читач, герої «Іліади» часто, зустрівшись на полі бою, обмінюються досить довгими промовами, недоречними й неможливими в розпалі битви.

318. Геспер - планета Венера. Згідно з давньогрецьким міфом, Геспер - син богині Еос та Астрея.

358-360. Ні «Іліада», ні «Одіссея» не розповідають докладно про смерть Ахіллеса. А взагалі існувало кілька версій щодо його смерті. За однією версією, Ахіллес загинув під час наступу на мури Трої, коли Аполлон, з'явившись перед ним, заборонив йому сходити на мур. Ахіллес, однак, не послухав, і тоді Аполлон націлив Парісову стрілу у п'яту - єдине місце в нього, беззахисне перед зброєю. Інша версія, мабуть, пізніша, оповідає, що Ахіллес закохався в Пріамову дочку Поліксену й ладен був навіть відмовитися від участі в війні, щоб тільки мати її за дружину. Цю угоду про «сепаратний мир» повинні були урочисто засвідчити й скріпити присяганням у храмі Аполлона, і там Паріс, сховавшись за колоною, поцілив Ахіллеса стрілою.

460. Менада (приблизний переклад - шалена) - вакханка, учасниця екстатичного культу Вакха-Діоніса.