Гомер "Іліада" Переклад Бориса Тена ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА «ВИКУП ГЕКТОРОВОГО ТІЛА»

1]      Ігри скінчились, і всі порозходились люди ахейські

2]      По кораблях своїх бистрих, бажаючи швидше вечері

3]      Й сну зажити солодкого. Тільки Ахілл свого друга

4]      Згадував любого й плакав, і сон, що усіх підкоряє,

5]      Не подолав його, все він на ложі своєму метався

6]      Й журно спогадував силу могутню і мужність Патрокла,

7]      Скільки удвох пережить довелось їм і лиха зазнати

8]      В битвах тяжких з ворогами і в хвилях бурхливого моря.

9]      Все це спогадував він, рясні проливаючи сльози,

10]      Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово

11]      Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись,

12]      Берегом моря блукав у нестямі. Отам і світання

13]      Скоро застало його, осяваючи й море, і землю.

14]      Швидко тоді в колісницю баских він запріг своїх коней

15]      І, прив'язавши іззаду до повоза Ректора тіло,

16]      Тричі його по землі волочив круг могили Патрокла,

17]      Потім ішов спочивать до намету, а труп залишався

18]      В поросі ниць розпростертим. Та з жалю до славного мужа

19]      Феб-Аполлон захищав його тіло від всяких пошкоджень

20]      Навіть по смерті. Егідою вкрив він йому золотою

21]      Постать усю, щоб, волочачи тіло, його не калічить.

22]      Так-то над Ректором він богосвітлим у гніві глумився.

23]      З жалем богове на це дивилися вічноблаженні

24]      Й тіло те викрасти світлого дуже просили дозорця.

25]      Всім було рішення це до вподоби, крім Гери-владарки,

26]      Крім Посейдона і крім ясноокої діви Афіни.

27]      Як і раніше, ненависний був Іліон їм священний,

28]      Старець Пріам і троянський народ за вину Александра:

29]      Він образив богинь, що до нього прийшли в загороду,

30]      Кращою визнавши ту, яка згубну дала йому втіху.

31]      А як світання зоря на дванадцятий день заясніла,

32]      Феб-Аполлон, до безсмертних звертаючись, так до них мовив:

33]      «Немилосердні, жорстокі боги! Чи не вам на пошану

34]      Спалював Гектор стегна биків і козлів бездоганних?

35]      Нині ж не хочете й мертвого тіла його врятувати,

36]      Бачить його не даєте дружині, матері й сину,

37]      Батьку Пріамові й людям, які б на вогні попалили

38]      Тіло його і належною шаною прах вшанували.

39]      Волите завжди зловмисному ви помагати Ахіллу,

40]      Мужеві, що справедливості в серці і щирого в грудях

41]      Розуму в нього немає. Він схожий на дикого лева,

42]      Що лиш на поклик могутньої сили й зухвалого духу

43]      Напади чинить на людські стада, щоб поживу здобути.

44]      Так же утратив Ахілл милосердя та навіть і сором

45]      (Той, що і користі людям, і шкоди приносить багато).

46]      Часом буває, що серцю близького втрачає людина -

47]      Любого сина свого чи єдиноутробного брата,

48]      Все ж, наридавшись удосталь, втамовує врешті скорботу:

49]      Серцем-бо надто терплячим Мойри людей наділили.

50]      Цей же, з грудей богосвітлого Гектора подих віднявши,

51]      Кіньми навколо могили волочить убитого тіло

52]      Друга свого, та ні слави, ні користі тим не здобуде,

53]      Гнівний лиш осуд людський, хоч себе він і доблестю вславив.

54]      В несамовитій злобі оскверняє він прах безчуттєвий».

55]      В відповідь гнівно Гера промовила білораменна:

56]      «Може, так і було б, як ти слушно сказав, Срібнолукий,

57]      В разі б Ахілла однаково й Гектора ви шанували.

58]      Гектор-бо смертний, з жіночих грудей молоком годувався;

59]      Син же богині - Ахілл, сама я Фетіду зростила,

60]      І згодувала, і заміж її віддала за Пелея,

61]      Мужа, якого серцем безсмертні боги полюбили.

62]      Всі ви, богове, були на весіллі, і сам ти на учті

63]      Був із формінгою, друже негідних, як завжди, підступний!»

64]      Відповідаючи, мовив до неї Зевс хмаровладний:

65]      «Геро, на вічних богів ти розсердилась зовсім даремно.

66]      Шана обом не однакова буде. Але ж бо і Гектор

67]      Був серед смертних синів Іліона богам найлюбіший,

68]      Теж і мені, - пам'ятав увесь час про дари, мені любі,

69]      І не лишавсь мій ніколи вівтар без жертовної учти,

70]      Без узливань і без диму, що ними шанують нас люди.

71]      Про викрадання не думаймо, - Гектора мужнього тіло

72]      Взяти не випаде потайки нам від Ахілла, якого

73]      Мати і днями й ночами пильнує його невідлучно.

74]      Хай-но з богів хто-небудь покличе до мене Фетіду, -

75]      Дам їй пораду розумну, щоб серце Ахілла схилила

76]      Взяти дари від Пріама і Гектора тіло віддати».

77]      Мовив він так, і з верховин знялась вихронога Іріда

78]      І посередині прямо між Самом та Імбром скелястим

79]      В чорнії кинулась хвилі, аж моря глибінь застогнала.

80]      Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве,

81]      Що, до розложистих рогів вола польового припнуте,

82]      Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам.

83]      Там, у глибокій печері, застала Фетіду. Навколо

84]      Німфи її оточили морські. Рясні проливала

85]      Сльози над долею сина вона бездоганного: мав-бо

86]      В Трої родючій загинути він од вітчизни далеко.

87]      Близько прийшовши, промовила так бистронога Іріда:

88]      «Встань-бо, Фетідо! Зевс тебе кличе незмінно премудрий!»

89]      В відповідь мовила їй сріблонога богиня Фетіда:

90]      «Що мені має безсмертних владар наказати? Соромлюсь

91]      З горем моїм невимовним на зборах богів я з'явитись.

92]      Все ж, я іду, - не марне те слово, яке він промовить».

93]      Мовивши так, одягла покривало в богинях пресвітла

94]      Чорно-сталеве, - одіння темнішого вже й не буває, -

95]      І подалася у путь. Бистронога як вітер Іріда

96]      Йшла попереду, й морська розступалася хлань перед ними.

97]      Вийшли на берег вони і в небо високе майнули.

98]      Широколунного Зевса побачили там серед кола

99]      Зібраних разом блаженних богів, одвічно живущих.

100]      Встала Афіна, й при Зевсу-батькові сіла Фетіда.

101]      Гера, богиню вітаючи, тут золотий подала їй

102]      Келих з іскристим питвом, і, випивши, та повернула.

103]      Батько богів і людей до неї почав говорити:

104]      «От на Олімп ти прийшла, хоч зажурена дуже, Фетідо!

105]      Смуток у тебе в душі невимовний, - і сам я це знаю.

106]      Та скажу тобі щиро, навіщо тебе я покликав.

107]      Дев'ять вже днів між безсмертних триває страшна суперечка,

108]      Гектором вбитим спричинена й городоборцем Ахіллом.

109]      Тіло те викрасти світлого всі вони просять дозорця.

110]      Я ж бо славу і тут Ахіллові хочу віддати,

111]      Щоб і надалі твою любов зберегти і повагу.

112]      В військо іди й свому синові волю мою перекажеш:

113]      Гнівні на нього, скажи, всі боги, і найбільше з безсмертних

114]      Сам я розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримає

115]      Гектора він, не пускаючи від кораблів крутобоких.

116]      Якщо боїться мене, хай Гектора тіло поверне.

117]      Сам до Пріама, великого серцем, Іріду пошлю я -

118]      Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,

119]      Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнити».

120]      Мовив він так. Не противилась тут сріблонога Фетіда,

121]      Кинулась швидко на землю вона із висот олімпійських

122]      І у синівський намет увійшла. Там у тузі скорботній

123]      Сина застала свого. А навкруг клопотались ретельно

124]      Товариші його любі, готуючи спішно сніданок,

125]      І барана густорунного різали вже у наметі.

126]      Мати поважна сиділа біля свого рідного сина,

127]      Гладила ніжно рукою й, озвавшись, йому говорила:

128]      «Люба дитино! Навіщо й досі в журбі та печалі

129]      Краєш ти серце собі, забуваючи навіть про їжу

130]      Й ложе своє? Чи не краще б тобі із жоною в любовних

131]      Ласках з'єднатись? Недовго-бо в мене ти житимеш, зовсім

132]      Близько стоїть уже смерть і доля твоя нездоланна.

133]      Слухай же швидше мене, я до тебе із вістю од Зевса.

134]      Гнівні на тебе, він мовить, боги, а найбільше з безсмертних

135]      Сам він розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримаєш

136]      Гектора ти, не пускаючи від кораблів крутобоких.

137]      Отже, віддай його тіло, прийнявши за мертвого викуп».

138]      Відповідаючи, мовив до неї Ахілл прудконогий:

139]      «Хай так і буде! Хто з викупом прийде, той мертвого візьме,

140]      Раз уже сам Олімпієць рішуче того вимагає».

141]      Стоячи під кораблями ахейськими, мати із сином

142]      Довго крилатими так одне з одним мінялись словами.

143]      Зевс же тим часом Іріду послав до священної Трої:

144]      «Швидше, Ірідо, лети! Поспіши від осель олімпійських

145]      До Іліона, великому духом Пріамові скажеш -

146]      Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,

147]      Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнили.

148]      Тільки один хай іде, щоб ніхто із троян не ішов з ним!

149]      Хай лиш окличника візьме з собою, старішого віком,

150]      Правити мулами в повозі міцноколіснім і в Трою

151]      Тіло мерця привезти, що Ахілл його вбив богосвітлий.

152]      Смерті нехай не боїться і страхом душі не тривожить.

153]      Провідником у путі йому світлий ітиме дозорець -

154]      Він проведе його скрізь і виведе аж до Ахілла.

155]      А допровадить його до намету Ахілла, то смерті

156]      Той не завдасть йому, й іншим Пріама убить не дозволить.

157]      Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, -

158]      Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє».

159]      Мовив він так. Іріда, як вихор, із вістю помчала,

160]      В дім до Пріама ввійшла вона й плач там застала й ридання.

161]      Діти сиділи в журбі серед двору круг батька старого,

162]      Слізьми свою окропляючи одіж, а батько між ними,

163]      В плащ свій закутавшись щільно, лежав, і густо покрита

164]      Дужа потилиця й вся була голова у старого

165]      Пилом, що, в бруді валяючись, сам назбирав він на себе;

166]      Плакали й доньки його із невістками разом у домі

167]      І поминали хоробрих бійців багатьох, що, руками

168]      Дужих аргеїв повбивані, душі свої загубили.

169]      Перед Пріамом спинившись, провісниця Зевсова стиха

170]      Заговорила, і раптом обняв йому трепет коліна.

171]      «Серцем дерзай, Дарданіде Пріаме, нічого не бійся!

172]      Я не з лихою вістю приходжу до тебе сьогодні:

173]      Добру пораду несу я, - великого вісниця Зевса.

174]      Він і здаля тобою піклується й серцем жаліє.

175]      Каже Кронід богосвітлого Гектора викупить тіло,

176]      Давши Ахіллові гойні дари, щоб його вдовольнити.

177]      Йди лиш один, щоб ніхто із троян не ішов за тобою.

178]      Візьмеш окличника тільки з собою, старішого віком,

179]      Править хай мулами в повозі міцноколіснім і в Трою

180]      Тіло мерця привезе, що Ахілл його вбив богосвітлий.

181]      Смерті не треба боятись і страхом тривожити душу,

182]      Провідником у путі тобі світлий ітиме дозорець -

183]      Він проведе тебе скрізь і виведе аж до Ахілла.

184]      А допровадить тебе до намету Ахілла, то смерті

185]      Той не завдасть тобі й іншим убити тебе не дозволить:

186]      Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, -

187]      Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє».

188]      Мовивши так, відлетіла відціль бистронога Іріда.

189]      Він же синам своїм мулів звелів запрягати у повіз

190]      Міцноколісний, ще й кузова зверху над ним приладнати.

191]      Сам же униз, у комору, зійшов із високим склепінням,

192]      З кедра пахучого зроблену й скарбу всілякого повну.

193]      Тут він Гекубу покликав, дружину свою, і промовив:

194]      «Люба! Приходила вісниця Зевсова щойно з Олімпу,

195]      Викуп за сина велить до човнів принести він ахейських

196]      Та подарунки Ахіллові дать, щоб його вдовольнити.

197]      Та по правді скажи мені, як тобі все це здається?

198]      Страшно-бо й сила моя, і дух мій мене поривають

199]      Йти до човнів, де стоять своїм станом широким ахеї».

200]      Мовив він так, а дружина, вмиваючись слізьми, сказала:

201]      «Горенько! Де-бо твій розум, що ним ти славен був досі

202]      Серед чужинців і люду того, над яким владарюєш?

203]      Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських

204]      Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних

205]      Зброї позбавив! Мабуть, і серце у тебе залізне.

206]      Дійдеш до нього, й на власні лиш очі тебе він побачить,

207]      Не пожаліє тебе віроломний цей муж кровожерний,

208]      Не посоромиться. Краще поплачмо від сина далеко,

209]      В наших покоях. Таку від народження Доля могутня

210]      Випряла нитку йому, ще коли я його породила, -

211]      Бути від рідних далеко, поживою псам бистроногим

212]      Біля жорстокого мужа. Коли б я у нього печінку

213]      Вирвати й з'їсти могла! Тоді б не лишивсь без відомсти

214]      Син мій! Не як боягуз поліг у бою він завзятім,

215]      А, захищавши троян і троянських жінок повногрудих

216]      Від ворогів, - він ні страху не знав, ні про втечу не думав».

217]      Відповідаючи, мовив їй старець Пріам боговидий:

218]      «Ні, проти волі мене не затримуй! Не будь в моїм домі

219]      Птахом зловісним! Мене переумити не сподівайся!

220]      Бо якби хтось мені мовив таке із людей земнородних,

221]      Хтось з віщунів, ворожбитів, жерців, що на жертвах віщують,

222]      Лжею назвали б ми це і од нього б ще більш одвернулись.

223]      Нині ж, побачивши сам і почувши безсмертного бога,

224]      Йду, бо слово його недаремне. Якщо ж і судилось

225]      Нині умерти мені при ахейських човнах міднозбройних,

226]      Хай так і буде. Хай вб'є мене зразу ж Ахілл безпощадно,

227]      Тільки б обнять мені сина й жадобу ридань вдовольнити!»

228]      Мовивши так, одчинив він на скринях оздоблені віка,

229]      Вийняв ізвідти дванадцять одінь, надзвичайно красивих,

230]      Простих дванадцять плащів і ліжників стільки ж барвистих,

231]      Стільки ж ясних покривал і до того - ще стільки ж хітонів.

232]      Щирого золота зважив і виніс він десять талантів,

233]      Двоє блискучих триногів і гарних котлів аж чотири,

234]      Келих ще виніс, коштовність чудову, коли у Фракії

235]      Був він послом, йому подаровану. Не поскупився

236]      Старець і не залишив її дома, так прагнув душею

237]      Викупить любого сина. Троян, що до нього зібрались,

238]      Вигнав усіх з передсінка й лайливими ганив словами:

239]      «Гетьте від мене, погані негідники! Вам ще не досить

240]      Вдома плачу, що сюди ви прийшли ще й мені досаждати?

241]      Мало того вам, що Зевс покарав мене горем, забравши

242]      Кращого сина мого? На собі це зазнаєте скоро.

243]      Легше тепер набагато гинути вам од ахеїв

244]      Після того, як загинув мій син. Що ж до мене, то краще,

245]      1 Аніж на власні я очі в руїнах побачу розбите

246]      Місто своє, - хай раніше зійду я в оселю Аїда!»

247]      Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись

248]      Від роз'ярілого старця. А той і синів своїх лаяв,

249]      Славного Дія, й Паріса, й ясного, як бог, Агатона,

250]      1 Паммона, та Антіфона, й Політа, співця голосного,

251]      Та Деїфоба, і з ними Гелена, іще й Гіппотея, -

252]      Всіх дев'ятьох закликав і наказував їм сивочолий:

253]      «Швидше, негідники, діти мої безсоромні! Вже краще б

254]      Ви біля бистрих човнів полягли всі, а Гектор зостався!

255]      1 О, я нещасний! Навіщо найкращих синів породив я

256]      В Трої розлогій, - а нині нікого мені не лишилось!

257]      Богоподібний був Местор у мене, Троїл конеборний,

258]      Гектор, що був наче бог серед люду земного й здавався

259]      Сином не смертного мужа, а паростю вічного бога.

260]      Занапастив їх Арей, а ці ось нікчеми лишились,

261]      Ці брехуни й танцюристи, лише в хороводах найкращі,

262]      Кіз і ягняток розкрадачі з людських отар і попасищ!

263]      Довго ви будете повіз мені споряджати в дорогу?

264]      Швидше усе накладайте, бо час уже нам вирушати».

265]      Мовив він так. Вони тоді, батьковим злякані криком,

266]      Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів,

267]      Гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили.

268]      Букове потім з кілка ярмо відчепили для мулів

269]      З чопом міцним посередині й парою кілець для віжок.

270]      Винесли й ремінь для запрягу, ліктів у дев'ять завдовжки.

271]      Далі над гладко обтесаним дишлем ярмо приладнали

272]      З самого переду, й, через занозу кільце пропустивши,

273]      Ременем тричі той чоп обмотали навколо, й нарешті,

274]      Дишель також обв'язавши, під ремінь кінець підігнули.

275]      Із гладкостінної кліті принісши, складали на повіз

276]      Цінні дарунки - за голову Гектора викуп достойний;

277]      Звиклих до запрягу мулів впрягли вони міцнокопитих, -

278]      В дар од місян колись їх одержав Пріам староденний.

279]      Коней Пріамові тут підвели під ярмо, що для себе

280]      З гладко обтесаних ясел він сам годував власноручно.

281]      Поки впрягали їх в повіз, у домі високому ждали

282]      Старець Пріам і окличник, поринувши в думи глибокі.

283]      Близько Ге куба до них підійшла із засмученим серцем,

284]      Келих з солодким вином тримала вона у правиці,

285]      Щоб, узливання вчинивши, в дорогу вони подалися;

286]      Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала:

287]      «На, і Зевсові-батьку вчини узливання, й молися,

288]      Щоб від ворожих людей повернутись додому, якщо ти

289]      Прагнеш до їх кораблів, хоч я зовсім того не бажаю.

290]      Ще помолись чорнохмарному Зевсові, що поглядає

291]      З Іди вершин на широкі троянського краю простори,

292]      Щоб бистролетного птаха праворуч послав тобі з неба,

293]      Віщого птаха, який і самому йому найлюбіший

294]      І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,

295]      Впевнено ти прямував на човни бистрокінних данаїв.

296]      А не пошле тобі вісника широколунний Кроніон,

297]      Я не наважуся радить тобі відціля із дарами

298]      Йти до аргейських човнів, хоч і дуже того ти хотів би».

299]      Відповідаючи, мовив до неї Пріам боговидий:

300]      «Не відмовляюся, жінко, послухати доброї ради -

301]      Руки здіймати до Зевса корисно, щоб зглянувсь на нас він».

302]      Мовивши так, звелів тоді ключниці старець поважний

303]      Чистої злити на руки води йому. Глек із водою

304]      Й таз мідяний для вмивання внесла йому жінка служебна.

305]      Руки умивши свої, він келих прийняв од дружини,

306]      Встав серед двору, вчинив узливання і щиро молився,

307]      Очі до неба піднісши, і голосно так промовляв він:

308]      «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!

309]      Дай, щоб ласкаво прийняв мене славний Ахілл, з милосердям,

310]      Ще й бистролетного птаха праворуч пошли мені з неба,

311]      Віщого птаха, який і самому тобі найлюбіший

312]      І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,

313]      Впевнено я прямував на човни бистрокінних данаїв».

314]      Так він моливсь громовержцю. І вчув його Зевс велемудрий,

315]      І надіслав він орла, найпевнішого віщого птаха,

316]      Темнопір'ястого звірів ловця, що беркутом зветься.

317]      Наче у високоверхих покоях багатого мужа

318]      Двері з міцними запорами, саме такими завбільшки

319]      Крила обидва були у орла. Над містом праворуч

320]      Він пролетів. Цю ознаку побачивши, вельми зраділи

321]      Люди троянські, серця їм у грудях усім звеселились.

322]      Став, поспішаючи, старець Пріам на свою колісницю

323]      Й коней мерщій із подвір'я погнав повз лункий передсінок.

324]      Мули тягли ваговитий повіз чотириколісний,

325]      Ними тямущий Ідей керував; а позаду їх бігли

326]      Коні, що їх батогом підганяючи, їхав поспішно

327]      Ними по місту Пріам. Проводжать його вийшли всі близькі

328]      В смутку великому, начебто їхав він смерті назустріч.

329]      А як, спустившись із міста, дісталися вже на рівнину,

330]      До Іліона назад і синове, й зяті його разом

331]      Всі повернулись. Самі ж бо від широколунного Зевса

332]      Не заховались на полі, - побачив він, зглянувсь на старця,

333]      І до Гермеса, до любого сина свого, тоді мовив:

334]      «Любо, Гермесе, тобі й наймиліше із смертними бути

335]      В приязні й поміч в біді подавати, кому забажаєш.

336]      Йди ж і Пріама проводь до ахейських човнів глибодонних,

337]      Так, щоб ніхто із данаїв не бачив його й не помітив,

338]      Поки щасливо не дійде він аж до намету Пеліда».

339]      Мовив він так, і послухав тих слів його світлий дозорець.

340]      Тої ж хвилини до ніг золоті підв'язав він підошви,

341]      Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим -

342]      І по воді, й по безкраїх просторах землі - його носять,

343]      Жезл захопив, що, як схоче, ним сонну на очі дрімоту

344]      Людям наводить, заснулого ж може так само збудити.

345]      Взявши той жезл, могутній помчав із ним світлий дозорець,

346]      Вмить долетів до рівнини троянської й вод Геллеспонту

347]      Й біг суходолами, постать прибравши вождевого сина

348]      З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих!

349]      Ті ж два тим часом минули вже їла велику могилу

350]      Й мулів та коней своїх зупинили, щоб їх напоїти

351]      З річки. Вже тіні вечірні на землю лягали навколо.

352]      Раптом Гермеса побачивши перед собою, окличник

353]      Зразу помітив його і так до Пріама промовив:

354]      «Глянь, Дарданіде, уважніш! Нам діяти треба обачно.

355]      Мужа я бачу, - боюсь, чи не ждать нам від нього напасті!

356]      Швидше тікаймо на конях, а ні - до колін припадімо

357]      Й ревно благаймо його, щоб мав він до нас милосердя!»

358]      Мовив він так, і жахнувся старий, аж серце завмерло,

359]      Й стало волосся сторчма на згорбленім тілі старечім,

360]      Весь він закляк. Підійшовши до нього, Гермес-доброчинець

361]      Старця за руки узяв, і розпитувать став, і промовив:

362]      «Батьку, куди це ти коней і мулів своїх поганяєш

363]      В ніч божественну оцю, коли смертні усі спочивають?

364]      Ти не боїшся ахеїв, що зовсім відціль недалеко

365]      Дихають сили лихої й ворожої злоби диханням?

366]      А як побачив би хто, як у млі бистролетної ночі

367]      Стільки скарбів ти везеш, - що б відчув ти тоді своїм серцем?

368]      Не молодий-бо ти й сам, ще й старий, хто тебе супроводить, -

369]      Як оборонитесь ви, коли хтось нападе на вас перший?

370]      Я ж не вчиню тобі жодного лиха і навіть од інших

371]      Оборонятиму: схожий на рідного ти мого батька».

372]      В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

373]      «Все так направду і є, як кажеш ти, люба дитино!

374]      Та із богів свою руку простер уже хтось наді мною,

375]      Давши такого, як ти, супутника стріти в дорозі

376]      Доброзичливого, гарного й зростом своїм, і на вроду,

377]      Мудрого розумом, - видно, в щасливих батьків ти родився».

378]      В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:

379]      «Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.

380]      Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро:

381]      Чи виправляєш кудись до чужинних людей ти численні,

382]      Цінні скарби свої, щоб зберегти їх для тебе, напевне,

383]      Чи залишити готові усі Іліон ви священний,

384]      Страхом охоплені? Найсміливіший у війську загинув,

385]      Син твій! Нічим же не гірший в бою він за воїв ахейських».

386]      В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

387]      «Хто ж бо ти сам, мій найкращий? В яких ти батьків народився?

388]      Як же ти гарно про сина мого безталанного мовиш».

389]      В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:

390]      «Хочеш ти, видно, про Гектара, старче, мене розпитати.

391]      Часто в боях, де слави мужі набувають, на власні

392]      Очі я бачив його, навіть в день той, коли, одігнавши

393]      До кораблів, побивав аргеїв він гострою міддю.

394]      Стоячи здалеку, ми дивувалися. Битися з вами

395]      Забороняв нам Ахілл, що на сина Атрея був гнівний.

396]      Сам я - товариш його, на однім кораблі з ним прибулий.

397]      Із мірмідонян я родом, мій батько - славетний Поліктор,

398]      Муж він заможний, роками такий же, як ти, староденний.

399]      Шестеро дома лишилось синів його, я ж оце сьомий.

400]      Випав мені жеребок - Ахілла сюди проводжати.

401]      Від кораблів оце я прийшов на рівнину. З світанням

402]      Мають із боєм на місто іти бистроокі ахеї.

403]      Вже надокучило тут їм без діла сидіти, й не можуть

404]      Стримати їх поривання до бою державці ахейські».

405]      В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

406]      «Якщо ти справді товариш Ахілла, сина Пелея,

407]      То я благаю тебе, розкажи мені щиро всю правду.

408]      Чи біля бистрих човнів лежить іще син мій, чи кинув

409]      Псам на поталу Ахілл його, геть на шматки порубавши?»

410]      В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:

411]      «Старче, ні пси, ані хижі птахи його ще не терзали,

412]      Він у наметі Ахілловім, перед човном його бистрим,

413]      Все ще лежить. Дванадцять минуло вже днів, але й досі

414]      Тіло його не гниє, не їдять його трупа жадливо

415]      Черви, що воїв тіла, полеглих в бою, пожирають.

416]      Правда, щодня, ледве рання засяє зоря богосвітла,

417]      Труп він волочить нещадно круг гробу коханого друга,

418]      Але йому це не шкодить. Ти б, глянувши, й сам здивувався:

419]      Він як росою омитий лежить, ні краплиночки крові,

420]      Ані пляминки на ньому, - всі загоїлись рани,

421]      Що завдали йому гострої міді численні удари.

422]      Так-то піклуються сином твоїм безпечальні богове,

423]      Навіть і мертвим, - мабуть, усім серцем вони його люблять».

424]      Мовив він так, і старець зрадів, і до нього промовив:

425]      «О, як то добре, дитино, приносити жертви належні

426]      Вічним богам. Тож і син мій, коли іще був він у мене,

427]      Не забував у господі богів, що живуть на Олімпі, -

428]      Тим-то вони і по смертному часі його спогадали.

429]      Ти ж у дарунок прийми од мене цей келих чудовий,

430]      Стань біля мене й під захистом вічних богів олімпійських

431]      Сам проведи до намету славетного сина Пелея».

432]      В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:

433]      «Юного, старче, мене спокушаєш, та марно схиляєш

434]      Поза Ахіллом коштовні дарунки від тебе прийняти.

435]      Цілим-бо серцем своїм і соромлюся я, і боюся

436]      В чімсь обмануть його, щоб не зазнать за це лиха пізніше!

437]      А провожать тебе я хоч до славного Аргоса радий,

438]      Охоронять на швидких кораблях і шляхах сухопутних.

439]      Хто б на такого не зважив супутця й напав би на тебе».

440]      1 Мовив слова ці Гермес-доброчинець і скочив на повіз,

441]      В руки могутні мерщій ухопив батога він і віжки

442]      І надихнув незвичайної прудкості коням і мулам.

443]      Швидко домчали до валу навкруг кораблів і до рову,

444]      Де перед тим вартові готували ахеям вечерю.

445]      Сон на сторожу пролив проводар тоді, світлий дозорець,

446]      Всіх він приспав і, відсунувши засуви й браму розкривши,

447]      Старця Пріама завів і його колісницю з дарами.

448]      От до високого врешті вони добулися намету

449]      Сина Пелея, - його мірмідонці йому збудували,

450]      В лісі ялин нарубавши, а зверху поклали покрівлю

451]      Із очерету пухнастого, в луках його назбиравши.

452]      Опорядили вождеві й подвір'я навколо намету,

453]      Тином обвівши густим. Замикалася брама єдиним

454]      Засувом, теж ялиновим, важенним таким, що ахейських

455]      Троє мужів засували його й відмикали ще троє

456]      Інших мужів. Ахілл же і сам його міг засувати.

457]      Браму оцю відчинив перед старцем Гермес-доброчинець,

458]      Славні дарунки завіз прудконогому сину Пелея,

459]      Із колісниці на землю зійшов і до старця промовив:

460]      «Старче мій, бог я безсмертний, Гермес - я до тебе з Олімпу

461]      Посланий, - батько звелів мені бути твоїм провожатим.

462]      Та вже й вертатися час. Потрапляти на очі Ахіллу

463]      Я б не хотів. Безсмертному богові все ж непристойно

464]      Перед всіма так одверто у смертних приймати гостину.

465]      Ти ж до намету ввійди і, коліна обнявши Пеліда,

466]      Батька ім'ям, пишнокосої матері й любого сина

467]      Щиро благай його, поки дух йому в грудях зворушиш».

468]      Мовивши так, Гермес до Олімпу високого швидко

469]      Злинув. На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив

470]      І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих

471]      Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний

472]      Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.

473]      Там він застав його й друзів, що одаль сиділи. Лиш двоє -

474]      Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость, -

475]      Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він -

476]      їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався.

477]      В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,

478]      Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати

479]      Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

480]      Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,

481]      На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши

482]      В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,

483]      Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,

484]      Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

485]      Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

486]      «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

487]      Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.

488]      Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

489]      Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

490]      Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,

491]      Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію

492]      Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.

493]      Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я

494]      В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.

495]      Аж п'ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,

496]      З них дев'ятнадцять від лона були однієї дружини,

497]      Решту - інші жінки у моїх породили покоях,

498]      Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.

499]      Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,

500]      Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий -

501]      Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських

502]      Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.

503]      Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,

504]      Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,

505]      Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, -

506]      Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

507]      Мовив це, й пам'ять про батька збудив, і викликав сльози.

508]      Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.

509]      Так спогадавши обидва, - той Гектора-мужезвитяжця,

510]      Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,

511]      Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом

512]      Тяжко журився, - і стогін їх сумно лунав по покоях.

513]      А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,

514]      З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,

515]      З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,

516]      Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,

517]      І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

518]      «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!

519]      Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських

520]      Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних

521]      Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.

522]      Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,

523]      Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.

524]      Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.

525]      Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, -

526]      Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.

527]      Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі,

528]      Повні дарів: нещастя - в одному, а в другому - блага.

529]      Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний,

530]      Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.

531]      Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,

532]      Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій,

533]      От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.

534]      Так і Пелея боги дарами блискучими зроду

535]      Обдарували; поміж людей він усіх виділявся

536]      Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських,

537]      Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну.

538]      Та недолю й йому приділили богове - не мав він

539]      В домі своєму дітей, владущого роду нащадків.

540]      Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині

541]      Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко

542]      В Трої сиджу - і тобі, і дітям твоїм лиш на горе.

543]      Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:

544]      Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря,

545]      З півночі ж - гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая -

546]      Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством.

547]      Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,

548]      Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства.

549]      Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,

550]      Не допоможе нічого печаль за сином убитим, -

551]      Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!»

552]      В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

553]      «Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор

554]      Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,

555]      Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене

556]      Викуп багатий прийми, що-привіз я. Нехай він на радість

557]      Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,

558]      Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».

559]      Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

560]      «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я

561]      Гектора тіло вернути, - від Зевса приходила з вістю

562]      Мати до мене моя, від морського народжена старця.

563]      Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, -

564]      Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.

565]      З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,

566]      В стан наш вступити - ні від сторожі б не міг він сховатись,

567]      Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.

568]      Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,

569]      Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,

570]      Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

571]      Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,

572]      Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,

573]      Та не один, за ним поспішили соратників двоє -

574]      Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів

575]      Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім.

576]      Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв'язавши,

577]      І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,

578]      В крісло його посадили, і з міцноколісного воза

579]      Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.

580]      Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий,

581]      Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.

582]      Сам же покликав служниць помити його й намастити,

583]      Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.

584]      Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці,

585]      Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши,

586]      Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю.

587]      Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,

588]      В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.

589]      Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,

590]      З товаришами поставив на добре гембльованім возі.

591]      Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

592]      «О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,

593]      Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому

594]      Батькові я, - не нікчемний він дав мені викуп за нього.

595]      ' Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

596]      Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.

597]      Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,

598]      При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

599]      «Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, -

600]      Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш

601]      І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.

602]      Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба,

603]      Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі -

604]      Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.

605]      Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий

606]      В гніві на матір Ніобу, дівчат - Артеміда мислива,

607]      Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:

608]      Двох-бо дітей породила Лето, а у неї - багато.

609]      Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.

610]      Дев'ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати

611]      їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон.

612]      Тільки десятого дня їх небесні боги поховали.

613]      Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба.

614]      Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу,

615]      Де, як розказують, захисток мають для себе божисті

616]      Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, -

617]      В камінь богами обернена, там вона вічно сумує,

618]      Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий

619]      Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,

620]      В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!»

621]      Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий

622]      Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі,

623]      М'ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши,

624]      Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.

625]      Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти

626]      В кошиках гарних, а м'ясо ділив сам Ахілл богосвітлий.

627]      Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

628]      Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

629]      Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,

630]      Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.

631]      Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,

632]      Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.

633]      Як навтішались вони, один одного так споглядавши,

634]      Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:

635]      «Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши,

636]      Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.

637]      Ні на хвилину повік не заплющував я над очима

638]      З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми,

639]      Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні,

640]      В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір'я.

641]      Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним

642]      Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого».

643]      Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям

644]      Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками

645]      Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,

646]      І покривала вовняні подать їм укритися зверху.

647]      Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці

648]      Й два для них ложа небавом старанно вони постелили.

649]      З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:

650]      «Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв

651]      Хтось не ввійшов сюди радитись, - часто до мене заходять

652]      Радити раду мужі, як звичай того вимагає.

653]      Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить

654]      І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,

655]      Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,

656]      Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:

657]      Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

658]      Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».

659]      В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

660]      «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,

661]      Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:

662]      Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба

663]      Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.

664]      Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі

665]      І поховать на десятий та справити тризну для люду.

666]      На одинадцятий - пагорб насипати зверху могильний,

667]      А на дванадцятий - бій відновити, якщо вже так треба».

668]      Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:

669]      «Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

670]      Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».

671]      Мовивши це, правицею руку він біля зап'ястя

672]      Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці.

673]      В передпокої небавом і спати вони полягали -

674]      Старець Пріам і окличник - з думками розумними в грудях;

675]      Сам же Ахілл спочивав під наметом, обладнаним добре,

676]      Поруч із ним Брісеїда на ложі лягла яснолиця.

677]      Інші богове безсмертя й мужі усі збройнокомонні

678]      Спали безжурно всю ніч, заспокійливим сном оповиті.

679]      Лиш одного він не міг подолать доброчинця Гермеса,

680]      Що обмірковував, як одвести державця Пріама

681]      Від кораблів, щоб того не помітила варта при брамі.

682]      Став він над ним в головах і мовив таке йому слово:

683]      «Не добачаєш можливих ти, старче, знегод, якщо спати

684]      Можеш між люду ворожого, здавшись на слово Ахілла.

685]      Дав ти сьогодні багато, щоб викупить мертвого сина,

686]      Та за тебе живого дадуть, проте, викупу й втроє

687]      Діти твої, що лишилися ззаду, коли б Агамемнон

688]      Знав, що ти тут, і дізнались про це усі інші ахеї».

689]      Так він промовив. А старець злякався й окличника будить.

690]      Позапрягав негайно Гермес тоді коней і мулів

691]      І через табір погнав, та з ахеїв ніхто й не побачив.

692]      А як дісталися броду вони струменистої річки

693]      Ксанту пучинного, що від безсмертного Зевса родився,

694]      Кинув супутців Гермес і подавсь на верхів'я Олімпу.

695]      В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.

696]      Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали,

697]      Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив

698]      їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше

699]      Аніж Кассандра, на золоту Афродіту подібна.

700]      Вздріла вона із твердині пергамської любого батька

701]      На колісниці й міського при ньому окличника з Трої.

702]      Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах.

703]      Заголосила вона і на весь Іліон заволала:

704]      «Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте!

705]      З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався

706]      З битви, - він завжди був радістю міста й цілого народу!»

707]      Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті

708]      Не залишився, велика людей огорнула скорбота.

709]      В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло.

710]      Перед всіма його люба дружина і мати шановна,

711]      Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадали,

712]      Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо.

713]      Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця

714]      Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом,

715]      Якби не крикнув із повоза свого старий до народу:

716]      «Дайте дорогу, щоб мулами міг я проїхати. Вдосталь

717]      Потім наплачетесь ви, як мерця привезу я додому».

718]      Мовив він так. І весь перед повозом люд розступився.

719]      Як досягли вони славного дому Пріама та мертве

720]      Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили

721]      Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням

722]      Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили.

723]      Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха,

724]      Голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками:

725]      «Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою

726]      В домі мене залишаєш. Тож син наш - мале ще дитятко,

727]      Піп породили його ми, бездольні, - квітучого віку

728]      Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту

729]      Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю,

730]      Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих.

731]      Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних,

732]      З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною

733]      Підеш до краю чужого роботу робить примусово

734]      Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв

735]      Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку

736]      В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор,

737]      Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв,

738]      Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли.

739]      Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій,

740]      Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні.

741]      Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних

742]      їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких.

743]      Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа,

744]      Не заповів мені слова останнього, щоб пам'ятала

745]      Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!»

746]      Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили.

747]      Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:

748]      «Гекторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший!

749]      Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським,

750]      Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають.

751]      Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий

752]      Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне,

753]      Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий;

754]      Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю

755]      І волочив круг могили тобою убитого в січі

756]      Друга Патрокла, хоча і не міг його цим воскресити.

757]      Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш,

758]      В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий

759]      Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою».

760]      Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний.

761]      Третя з невтішних жінок завела голосіння Єлена:

762]      .«Гекторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший!

763]      Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий,

764]      Що мене в Трою привіз, - хай раніш я загинула б краще!

765]      Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає,

766]      Як прибула я сюди, покинувши рідну країну,

767]      Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова!

768]      Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти -

769]      З діверів хто, із зовиць, чи з невісток, убраних ошатно,

770]      Або свекруха, - сам свекор був завжди як батько ласкавий, -

771]      Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом,

772]      Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки.

773]      Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна.

774]      В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині

775]      Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене».

776]      Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний.

777]      Старець Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:

778]      «Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихої

779]      Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку,

780]      Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких,

781]      Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане».

782]      Мовив він так. І у повози мулів вони із волами

783]      Позапрягали і швидко усі перед містом зібрались.

784]      Дев'ять без спочиву днів вони дрова возили до міста,

785]      Лиш на десятий, коли заясніла зоря світлодайна,

786]      Винесли з тужним риданням одважного Гектора тіло

787]      І, на багаття зверху поклавши, вогонь розпалили.

788]      Ледве з досвітньої мли розоперста Еос заясніла,

789]      Стали до вогнища Гектора славного сходитись люди,

790]      А як усі вже зійшлись і громада зібралась велика,

791]      Спершу іскристим вином залили вони всюди багаття,

792]      Де ще трималася сила вогню. Лише після того

793]      Білії кості брати його й друзі в журбі позбирали

794]      З попелу, й сльози рясні із лиць у них бігли струмками.

795]      Кості зібравши усі, пурпуровим м'яким покривалом

796]      їх огорнули, й тоді, в золотую поклавши їх урну,

797]      Разом до ями глибокої все опустили, й до неї

798]      Зверху багато каміння великого щільно наклали,

799]      Й пагорб надгробний насипали, варта ж сиділа навколо,

800]      Щоб до часу не напали красивоголінні ахеї.

801]      Швидко надгробок насипавши, всі розійшлися. А потім

802]      Знову зійшлися і в учті усі учтували преславній

803]      В домі Пріама-державця, що Зевсовим був вихованцем.

804]      Гектора так, упокірника коней, вони поховали.

 

ПРИМІТКИ

45. Рядок з поеми Гесіода «Роботи і дні». До «Іліади» він потрапив, мабуть, як пізніша інтерполяція.

78. Сам (Самос) та Імбр (Імброс) - острови на Егейському морі.

278. Місяни - малоазійське плем'я, вихідці з Фракії.

544. Макар - син Еола, міфічний владар острова Лесбосу.

602. Ніоба - дочка Тантала, дружина Амфіона, владаря беотійських Фів. Вона хизувалася тим, що в неї шестеро синів і шість дочок, тоді як богиня Лето має тільки двох - Алоллона й Артеміду. Діти Лето помстилися за ці хвастощі, повбивавши стрілами

всіх дітей Ніоби. Сама Ніоба з горя скаменіла - перетворилася на скелю біля гори Сіпіл.

730-739. Передчуття Андромахи збулися. Астіанакт загинув - чи то з наказу грецьких вождів (за однією версією), чи то від руки Ахіллесового сина Неоптолема (інша версія). Бранкою Неоптолема стала й Андромаха.

753. Лемнос із походження вулканічний острів.

765. Час дії «Іліади» - десятий рік Троянської війни. Десять років минуло також від того часу, коли Єлена з Парісом прибула до Трої, і до початку війни. Слід ураховувати, що перебіг часу не береться до уваги, коли в «Іліаді» чи в «Одіссеї» йдеться про вік героїв.

 




Переглядів: 1209
9.07.2016 -

Категорія: ЧИТАТИ (Зарубіжна література) » 8 клас (зар.літ)

Коментарії до Гомер "Іліада" Переклад Бориса Тена ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА «ВИКУП ГЕКТОРОВОГО ТІЛА»:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера