Надворі осінь. Часом вона пестить нас лагідним сонечком та яскравими барвами. А то обляже настирливим холодним дощем. Тут уже без парасольки не обійтися.

    Мабуть, найпершими парасольками для наших далеких пра­дідусів і прабабусь слугувало лапате листя. Адже люди здавна помічали, як під цим природним укриттям ховаються від спе­ки чи дощу пташки та звірі. А перші рукотворні парасольки з'явилися кілька тисяч років тому. Використовували їх не так у побуті, як в урочистих церемоніях.

    Своєю формою парасольки були дуже різноманітні. У Дав­ньому Єгипті — напівкруглі, прикрашені торочками¹. У Персії — схожі на конус і теж прикрашені торочками та китицями. Основ­не призначення цих парасольок було — захищати від сонця. Звідси пішла і їхня назва: французькою мовою «пара соль» — «захищай від сонця».

     Понад двісті років тому парасолька з'являється в Англії — одній із найбільш дощових країн Європи. Тут вона набула своєї нової якості — захищати не лише від сонця, а й від дощу.

    Виготовляли парасольки з матеріалу, що не пропускав води. Каркас робили з китового вуса чи дерева. Ці парасольки були великі, громіздкі², схожі на пе­реносний дашок. Однак мода на них швидко поширювалася. У Франції, на­приклад, навіть наймали по декілька спеціальних слуг, які під час дощу три­мали парасольку над господарем чи господинею.

     З часом ця потрібна людям річ ставала кращою, досконалішою. У па­расольки з'явилися спиці, її вже можна було скласти. Винахідливі майстри поча­ли виготовляти парасольки з гаманцем, із люстерком. У їхніх ручках робили потаємні сховки для грошей, секретних доку­ментів, ключів. Понад сто років тому було створено металеву складану парасольку, якою ми користуємось і нині.

_{1. Торочки — суцільний ряд кінців ниток, що вільно звисають із країв тканини.}

_{2. Громіздким — який займає багато місця; дуже великий, важкий.}