Усне мовлення

   З давніх-давен люди прагнули знань.

   Від одного покоління до іншого передавали усні відомості про речі, котрі допомагали людям вижити: як добути вогонь, як хліб виростити, кого слід поважати, а кого слід ненавидіти...

   Проте, як відомо, людська пам'ять — не такий уже й надійний засіб зберігання і передачі різноманітних знань.

«Глиняні» книги

   Отож прадавні люди, аби здобуті у важкому труді знання краще засвоювали наступні покоління і не губились ані в часі, ані в просторі, вигадали письмо, тобто засіб закріплення, зберігання і передачі набутих знань.

    Зрозуміло, що здобуті народом знання, викладені письмово, треба було укласти в найзручнішу форму для подальшого зберігання, тож люди й замислились: а як же це зробити?.. Так у прадавньому Вавилоні десь із п'ять тисяч років тому з'явилися перші «книжки».

   Але що то були за книжки!

   Їхніми сторінками слугували глиняні плитки. На ці плитки за допомогою гострих паличок наносили знаки так званого клинописного письма.

    У цьому письмі літери мали вигляд клинів. Після заповнення такої «сторінки» знаками її обпалювали на жаркому вогні. Зрозуміло, що така клинописна «книга» складалась із багатьох-багатьох сторінок.

    А для того, щоб перенести не те, що цілу бібліотеку, а навіть лишень одну «книжечку», її власникові доводилося наймати не одного носія!..

Папірус

      У ранньому середньовіччі древні єгиптяни навчилися виробляти з болотяної тростини папірус, що сягала висоти 5 метрів, папірусні аркуші. Це була надзвичайно складна і трудомістка робота.

      Уяви — спершу товсту частину стебла рослини розрізали на 10-12 смужок.

      Смужки підсушували на сонці, а потім замочували у воді.

      Через добу їх витягали з води і відбивали дерев'яним молотком.

      Щоб смужки стали м'якими, гнучкими й прозорими, їх треба було мочити і відбивати молотком тричі. Ще вологі смужки складали на шматок полотна так, щоб одна смужка трохи находила на іншу. Зверху цих смужок, тільки вже поперек, клали ще один ряд смужок.

      Відтак усе це накривалися шматком сухого полотна.

      Це і був майбутній аркуш паперу, який назвали папірусом.

      Потім його клали під прес, час від часу змінюючи вологе полотно сухим, аж поки аркуш не робився зовсім сухим.

       Яким же він був, цей папірусний аркуш? Він мав світло-бежевий колір і красиву сітчасту поверхню.

       Написану на папірусі книгу не складали, а згортали в сувій.

        Найдовший серед знайдених сувоїв папірусу має понад 40 метрів довжини.

Пергамент

    У ІІ столітті до нашої ери люди навчилися робити зручні та, порівняно з клинописними, легкі книги.

     Робили їх у місті Пергам, що розташоване у Малій Азії. Саме тут почали виробляти дивний «папір».

     Телячі шкури мочили, старанно вишкрібали з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на спеціальні рами і сушили.

      Коли шкури висихали, їх знімали, акуратно обрізували — і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний «папір».

      На ньому було легко і зручно писати, але те було дуже відповідальне писання.

      Адже цей «папір» коштував дорого, на ньому не можна було писати абияк. За назвою міста, де його виготовляли і звідки вивозили, цей «папір» називали «пергамен», «перга­мент».

     Звичайно, порівнювати книги, написані на пергаменті, не варто з книгами клинописними, та все ж вони були недоступні багатьом людям. Адже для виготовлення бодай однієї книги треба було забити не один десяток телят!

      Уявляєш, скільки отар треба було мати, аби зібрати лише невеличку бібліотечку з твоїх улюблених книжок, написаних таким способом?!

     А де б ти її розмістив?

     В Україні пергаментом користувалися ще порівняно недавно — чотириста років тому. На ньому тогочасні правителі писали важливі документи.

      Пергамент можна нині побачити в музеях, де зберігають старовинні книги.

Папір

     Той папір, який ти знаєш і використовуєш, винайшов китаєць Чай Лунь ще в другому столітті нашої ери.

     Проте на європейські землі такий папір потрапив значно пізніше — в одинадцятому чи дванадцятому столітті.

      Коли папір з'явився на українських землях, сказати важко, бо через війни і пожежі мало старовинних документів, написаних на папері, збереглося.    Найстарішому документові вже минуло шістсот років.

Паперові літописи

    Перші паперові книги з'явилися в Європі в XIII ст. Їх тривалий час писали від руки. Одну книгу виготовлялася 5-7 років, і коштувала вона дуже дорого.

Друковані книги

   Принцип одержання відбитків письмових знаків за допомогою тиснення був відомий уже в давньому Єгипті та державах Межиріччя, де за тисячі років до Різдва Христового виробляли печатки з ієрогліфічними знаками.

    У Китаї в VI-VIII ст. способом ксилографії (різьблення по дереву) виготовляли сторінки текстів. Згодом китаєць Бі Шен у 1041-1049 pp. використовував рухомі розбірні літери для друку з допомогою матриць і пуансонів.

     А 30 вересня 1452 року в Німеччині у друкарні Йогана Ґутенберґа вийшла в світ перша в Європі справжня солідна книга — Біблія. До того майстер друкував лише пробні маленькі книжечки типу підручників, а раніше перші книжечки друкували голландець Лауренс Костер і деякі інші майстри, однак саме Ґутенберґ поставив друкарство на промислову базу. За першим разом було надруковано 180 примірників Біблії, з яких дотепер залишилося тільки 48.

     До кінця століття в Європі існувало вже близько тисячі друкарень у 250 містах.

    Тривалий час дослідники вважали першу друковану книгу в Україні видав Іван Федоров у 1574 році у Львові. Називалася вона «Апостол», тепер встановлено, що книгодрукування в Україні розпочалося ще раніше.

Бібліотеки

    Скарбницями книг називають бібліотеки.

    У перекладі з давньогрецької мови слово «бібліотека» означає приміщення, де зберігають книги («бібліо» — книга, «тека» — сховище).

     Бібліотеки виникли в незапам'ятні часи. Давні єгиптяни називали їх «аптеками для душі», тому що книги робили людську душу благородною, а розум сильним.

     В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 році.