В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху йде.

— А як же це розуміти? — спитала Катруся.

— А ось так, моя внучечко, — одказала бабуся. — Сіє — це значить падає дрібненький-дрібнецький дощик — мжичить мжичка. Краплиночок не видно, а погуляєш трохи — і шапочка одволожіє... Віє — ти знаєш що: вітер. Восени йому воля, ганяє полями й дорогами. Щільніш загортайся, бо наскрізь продме. Туманіє: з'являються тумани; висять над землею вран­ці і ввечері, а то й цілий день. Шумить: листя восени жовкне, стає цупке, неначе з міді викуване. Налетить вітер, пожовкле листя од гілок відривається, котиться по стежках, по алеях: а тоді як війне, ніби мітлою мете і листя, і куряву — тільки свист у повітрі! А то й дощ піде. Б'є у шибки — і теж шумить за вікнами. Гуде: восени надворі холодно. Вітер дме у димар, як у велику трубу, і гуде там: гу-гу-гу! І зверху йде: часом дуже захолодніє, тоді дощ на сніг обернеться, сиплеться звер­ху. Поки до землі долетить — розтане, і знову сиплеть­ся — зверху йде.

    Одне слово — осінь.