Про те, що знайдена на дорозі підкова приносить щас­тя, знають усі, навіть ті, хто в це не вірить.

    Здавна підкова, прикріплена дугою вниз на вході в осе­лю, мала захищати її від нечисті.

    Близько півтори тисячі років тому знайти підкову на до­рогах Європи було неможливо. Коней тоді не підковували, а прикріплювали до копит щось подібне до в'язаних із тра­ви личаків. Людина, яка підібрала на дорозі одну з перших підков, почувала себе щасливою: у її руках був предмет із дорогого на той час матеріалу — заліза.

    Підковування коней поширилося тільки в XIII столітті. Хоч підкова вже не вважалася рідкісною й дорогою, але зберегла авторитет свого магічного походження. Адже її, як фокусник, діставав із вогню коваль, чиє ремесло здавна уявляли як протиборство з нечистою силою.

    У підкови, як у магніту, два полюси. Якщо один — це коваль, то другий — кінь, вірний помічник у боротьбі з во­рогом і будь-якими темними силами.

     Усе, за що шанували і коваля, і коня, втілилося в підкові. Її магічна сила визначається ще й подібністю до Місяця, таємничого господаря нічного неба. У грецькій міфології Селену, богиню Місяця, зображували на колісниці або вершницею на небесному коні.

   Звичайно, тепер підкові не приписують чарівних власти­востей. Для більшості з нас — це поетичний образ, тради­ційний символ щастя.