Це було зимового вечора. Сонце сховалося за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стало тихо-тихо.

    Раптом з півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу.

    Я прислухаюсь до тихого снігопаду і чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.

    Що воно дзвонить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від ма­ленької ялинки, що росте у нас на шкільному подвір'ї. Вслу­хаюся і дивуюся. То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, торкаються одна до одної, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять, аж місяць прислухається.