Вивела Ґава одне-єдине пташеня — Ґавеня. Вона лю­била своє дитя, частувала його смачними черв'ячками.

    Та ось полетіла Ґава по їжу й пропала. Уже й сонечко піднялося вище за дерево, на якому вони жили, а матері все нема. Заплакало Ґавеня. Плаче, сльози струмками ллються додолу. Чимало пташок притихло, жаль їм бідо­лашного малого.

    Почув Соловей плач Ґавеняти. Затремтіло з жалощів солов'їне серце.      Залишив своє гніздо Соловей, прилетів до ґавиного, сів по­руч із пташеням і заспівав свою чудову пісню. Аж вітер притих, заслухався.

    А Ґавеня, мов і не чує солов'їного співу, плачем заливається.

    Та ось почуло Ґавеня — десь удалині пролунав материн голос: кра, кра...     Умить перестало воно плакати й каже:

— Чуєш, це моя мама співає! Замовкни, будь ласка, не пищи!

— Кра, кра-кра... — залунало поблизу, і Соловей замовк. Він перелетів на сусіднє дерево й задумався...

    Того вечора ліс не чув солов'їного співу.