КВІТКОВИЙ ГОДИННИК (оповідання Паоли Утевської)

Якось зібралися дідусь із Костиком до лісу. Вийшли рано. Сніданок узяли з собою. А мама наказує:

— Глядіть же, не забудьте о восьмій поснідати і не пізніше шостої вечора додому вертайтеся.

Пішли. Та коли вже вийшли за селище, Костик раптом згадав, що забули годинника.

— Що ж нам робити, дідуню? — питає.

А дідусь усміхається:

— Ми час по квітках узнаватимемо. Кожна квітка о своїй порі розкриває пелюстки назустріч сонцю. І в певний час згортає їх. Так само, як ти вночі оченята заплющуєш, а вранці розплющуєш. Бач, ось блакитні квітки — то цикорій, або, як їх ще звуть, Петрові батоги. Ростуть вони у полі, на луках, на узліссі. Вони не сплюхи. Прокидаються між четвертою й п'ятою годинами ранку.

— О п'ятій я ще сплю, — зітхнув Костик.

— Є квіти, що прокидаються й пізніше. От хоч би шипшина. Для неї ранок настає рівно о шостій. Одночасно з нею розгортають пелюстки мак, кульбаба та нечуйвітер. Якщо в тебе немає годинника, ці квіточки і вдень тобі допоможуть. Нечуйвітер, наприклад, стуляє пелюстки надвечір о п'ятій годині.

Ідуть далі. Аж от і ліс: тихо, зелено навкруги. Часом тільки защебече пташка, суха гілочка під ногою хрусне. Йшли, йшли, та й вийшли до лісового озерця. Костикові вже їсти захотілося. Він і питає:

— Чи немає тут якої квіточки, щоб підказала нам, котра година?

— А ти подивися на озерце, — відповідає дідусь.

Глянув Костик і бачить на тому озерці — широколисте латаття, та так його рясно, що подекуди й води не видно. А поміж латаття великі квітки біліють.

— Це водяна лілія, — пояснює дідусь. — Вона ще о сьомій годині прокинулася, розкрила навстріч сонцю чашечки. А стуляє їх, як і нечуйвітер, надвечір о п'ятій. Уже, мабуть, з годину п'є сонячне проміння. Дивись, як розпустилася! — і лукаво підморгнув Костикові.

— Так і є! Бачиш оті жовті дрібненькі квіточки? То курячі очка. Вони теж розпускаються! А прокидаються вони о восьмій. Отже...

— Ура-а-а! — затанцював Костик. — Отже — будемо снідати!..

— Як наказувала мама, — ствердно кивнув головою дідусь і заходився добувати з кошика сніданок.

Поснідали, трішки відпочили і рушили далі. А Костик знову питає дідуся, чи можна дома в садочку за квітами час визначати.

— Звісно, можна. Коли побачиш, що розпускаються червоні тюльпани або сині дзвоники кручених паничів, то знай: минула восьма година ранку. А от нагідки — сплюхи. Вони прокидаються аж о десятій, тоді, коли Петрові батоги пелюстки вже починають стуляти...

Гарно, весело у лісі. Незчулися мандрівники, як і час промайнув.

Аж ось гукає дідусь Костика:

— Час додому! Лілія пелюстки стуляє, отже, п'ята година. А мама, пам'ятаєш, наказувала о шостій дома бути.

Обоє потомилися. Ще б пак, увесь день на ногах! Дідусь іде поволі, та й Костик не квапиться. Слухає дідусеві розповіді.

— Пам'ятаєш, Костику, — бубонить старенький, — як ми з тобою читали вірша Наталі Забіли про бджілок та метеликів, що пилок переносять? У тому вірші бджілки вихваляються:

Коли ми навесні та влітку

збираєм мед серед квіток,

то водночас із квітки в квітку

ми переносимо пилок.

І знай — це робиться недаром:

перенести пилок той слід,

щоб кожна квітка незабаром

перетворилася на плід.

Так от, пилок той усі рослини бережуть. На ніч квіточки стуляють пелюсточки, щоб не змила його роса. А вранці вони розкриваються саме тоді, коли прокидаються комахи, які їх запилюють.

Але є квіти, що розквітають на ніч, і працюють біля них нічні комахи. Ростуть вони і в нашому садку. Це матіола, тютюн. Знаєш, чому вони такі запашні, а пелюстки їхні — світлого кольору? Тому що білу квітку комаха у нічній темряві знайде швидше, а пахощі дорогу вказують, ваблять до себе. Є ще одна нічна рослина — енотера, її високий стовбур вкритий великими жовтими квітами. Росте енотера на піщаних місцях. Удень вона наполовину згортає квіти, а десь о десятій вечора — розкриває. Хто бачив уночі галявину, вкриту енотерою, ніколи не забуде того видовища — це ніби казка! Особливо у місячну ніч. Начебто хтось порозсипав Енотера золоті зірки. І так до ранку пломеніють вони спокійним, холоднуватим сяйвом...

От ми з тобою на той рік у нашому садочку квітковий годинник облаштуємо. Посадимо такі квіти, що розкривають пелюстки в різний час. Правда, цей годинник працюватиме справно лише в ясний, сонячний день.

— Як добре ти придумав, дідусю! — зрадів Костик.

— Це не я придумав. Квітковий годинник — не новина. Більш як двісті років тому жив у Швеції вчений. Звали його Карл Лінней. У своєму рідному місті він уперше влаштував такий квітковий годинник. Для тебе це новина, бо ти ще малий. Рости і вчись, вивчишся — все знатимеш...