КВІТКОВИЙ ГОДИННИК (оповідання Паоли Утевської)

    Якось зібралися дідусь із Костиком до лісу. Вийшли рано. Сніданок узяли з собою. А мама наказує:
— Глядіть же, не забудьте о восьмій поснідати і не пізніше шостої вечора додому вертайтеся.
    Пішли. Та коли вже вийшли за селище, Костик раптом згадав, що забули годинника.
— Що ж нам робити, дідуню? — питає.
    А дідусь усміхається:
— Ми час по квітках узнаватимемо. Кожна квітка о своїй порі розкриває пелюстки назустріч сонцю. І в певний час згортає їх. Так само, як ти вночі оченята заплющуєш, а вранці розплющуєш. Бач, ось блакитні квітки — то цикорій, або, як їх ще звуть, Петрові батоги. Ростуть вони у полі, на луках, на узліссі. Вони не сплюхи. Прокидаються між четвертою й п'ятою годинами ранку.
— О п'ятій я ще сплю, — зітхнув Костик.
— Є квіти, що прокидаються й пізніше. От хоч би шипшина. Для неї ранок настає рівно о шостій. Одночасно з нею розгортають пелюстки мак, кульбаба та нечуйвітер. Якщо в тебе немає годинника, ці квіточки і вдень тобі допоможуть. Нечуйвітер, наприклад, стуляє пелюстки надвечір о п'ятій годині.
   
    Ідуть далі. Аж от і ліс: тихо, зелено навкруги. Часом тільки защебече пташка, суха гілочка під ногою хрусне. Йшли, йшли, та й вийшли до лісового озерця. Костикові вже їсти захотілося. Він і питає:
— Чи немає тут якої квіточки, щоб підказала нам, котра година?
— А ти подивися на озерце, — відповідає дідусь.
    Глянув Костик і бачить на тому озерці — широколисте латаття, та так його рясно, що подекуди й води не видно. А поміж латаття великі квітки біліють.
— Це водяна лілія, — пояснює дідусь. — Вона ще о сьомій годині прокинулася, розкрила навстріч сонцю чашечки. А стуляє їх, як і нечуйвітер, надвечір о п'ятій. Уже, мабуть, з годину п'є сонячне проміння. Дивись, як розпустилася! — і лукаво підморгнув Костикові.
— Так і є! Бачиш оті жовті дрібненькі квіточки? То курячі очка. Вони теж розпускаються! А прокидаються вони о восьмій. Отже...
— Ура-а-а! — затанцював Костик. — Отже — будемо снідати!..
— Як наказувала мама, — ствердно кивнув головою дідусь і заходився добувати з кошика сніданок.
Поснідали, трішки відпочили і рушили далі. А Костик знову питає дідуся, чи можна дома в садочку за квітами час визначати.
— Звісно, можна. Коли побачиш, що розпускаються червоні тюльпани або сині дзвоники кручених паничів, то знай: минула восьма година ранку. А от нагідки — сплюхи. Вони прокидаються аж о десятій, тоді, коли Петрові батоги пелюстки вже починають стуляти...
   
    Гарно, весело у лісі. Незчулися мандрівники, як і час промайнув.
    Аж ось гукає дідусь Костика:
— Час додому! Лілія пелюстки стуляє, отже, п'ята година. А мама, пам'ятаєш, наказувала о шостій дома бути.
    Обоє потомилися. Ще б пак, увесь день на ногах! Дідусь іде поволі, та й Костик не квапиться. Слухає дідусеві розповіді.
— Пам'ятаєш, Костику, — бубонить старенький, — як ми з тобою читали вірша Наталі Забіли про бджілок та метеликів, що пилок переносять? У тому вірші бджілки вихваляються:
 Коли ми навесні та влітку
 збираєм мед серед квіток,
 то водночас із квітки в квітку
 ми переносимо пилок. 
 І знай — це робиться недаром:
 перенести пилок той слід,
 щоб кожна квітка незабаром
 перетворилася на плід.
    Так от, пилок той усі рослини бережуть. На ніч квіточки стуляють пелюсточки, щоб не змила його роса. А вранці вони розкриваються саме тоді, коли прокидаються комахи, які їх запилюють.

     Але є квіти, що розквітають на ніч, і працюють біля них нічні комахи. Ростуть вони і в нашому садку. Це матіола, тютюн. Знаєш, чому вони такі запашні, а пелюстки їхні — світлого кольору? Тому що білу квітку комаха у нічній темряві знайде швидше, а пахощі дорогу вказують, ваблять до себе. Є ще одна нічна рослина — енотера, її високий стовбур вкритий великими жовтими квітами. Росте енотера на піщаних місцях. Удень вона наполовину згортає квіти, а десь о десятій вечора — розкриває. Хто бачив уночі галявину, вкриту енотерою, ніколи не забуде того видовища — це ніби казка! Особливо у місячну ніч. Начебто хтось порозсипав Енотера золоті зірки. І так до ранку пломеніють вони спокійним, холоднуватим сяйвом...
    От ми з тобою на той рік у нашому садочку квітковий годинник облаштуємо. Посадимо такі квіти, що розкривають пелюстки в різний час. Правда, цей годинник працюватиме справно лише в ясний, сонячний день.
— Як добре ти придумав, дідусю! — зрадів Костик.
— Це не я придумав. Квітковий годинник — не новина. Більш як двісті років тому жив у Швеції вчений. Звали його Карл Лінней. У своєму рідному місті він уперше влаштував такий квітковий годинник. Для тебе це новина, бо ти ще малий. Рости і вчись, вивчишся — все знатимеш...
    



Переглядів: 82
21.07.2021 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до КВІТКОВИЙ ГОДИННИК (оповідання Паоли Утевської):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера