Одного разу на сільському ставку несподівано приводнився¹ великий птах. Дітлахи, звісно, помітили його і зняли галас.

— Дика гуска прилетіла! Дика гуска!

    Почувши їхні крики, уважний до всього сторож Свирид пішов на став. І справді: на воді, похиливши довгасту шию, плавав великий залітний птах. Навколо ставка вже юрмилися люди.

— Поранена, не інакше, — сказав хтось. — Треба добити, щоб гуска не мучилася.

— Ніяка це не гуска, а лебідь-шипун, — пояснив односельцям Свирид та й побрів по мілкому до птаха.

   Поніс Свирид птаха додому. Одразу промив йому рану на крилі. Лебідь за весь час ані разу не пручнувся, ніби розумів, що потрапив у руки доброго

чоловіка.

    Скоро настали холоди, птахові діватися нікуди було, то й зазимував у Свиридовій хаті. Дід його годував з рук, напував водою. Спершу сам, а потім дітлашня до нього занадилася, Сніжком лебедя прозвали. Годували до самої

весни. А як настав травень, прилетіли його родичі. Видно, верталися тим же шляхом.

   Сніжок уже два тижні гуляв у дворі разом з домашніми гусьми Свирида і навіть старшував над меншими, які ще не обжилися і не відали, кого більше боятися — свого рідного поводиря чи цього білого родича.

    Коли одною ясного дня почувся в небі лебединий клич, Сніжок враз заметушився, все йому байдуже стало, навіть кумедні гусенята. Дід Свирид якраз порався на городі, почув голос перелітних птахів і хотів глянути, відкіля та куди вони летять. Коли це почулося лопотіння крил на подвір'ї: то лебідь Сніжок знявся в повітря. Старий мало не крикнув услід: «Куди ти?», але лебедя вже не могла зупинити ніяка сила. Йому треба було наздогнати ключ.

    Лебеді завжди повертаються туди, де побачили світ. Але батьки не дозволяють дітям селитися поруч. Кожна пара займає свою плоту і на ній будує гніздо. Поряд з ними можуть жити чайки, качки, лисухи, а лебедям — зась. Такий у них порядок. Деякі пари повертаються на свої місця десятки років.

_{1. Приводнився — сів, опустився на воду.}