КАЗКА ПРО ТЕПЛО (Анна Багряна) літературна казка

    Даринка вдягнулася і вийшла надвір, щоб підсипати в годів­ничку трохи зерна. Вона приїхала до бабусі в село на зимові каніку­ли. Тут їй було цікавіше, ніж у місті. Можна кататися з гірки на санчатах, ліпити сніговиків, гратися із сусідськими дітлахами у сніжки, а також годувати птахів. Коли виходила надвір, почула з кімнати бабусин голос:

— Даринко, не тримай довго двері відчиненими, бо з хати вийде тепло!

    Дівчинка зачинила двері. Та, поки годувала птахів, бабусині слова ніяк не виходили з голови.

    Потім друзі покликали її на вулицю, і до смерку вона гралася з ними в улюблені зимові ігри. І вже пізно ввечері, коли лягала спати, згадала про те, що цілий день хотіла запитати в бабусі.

— Бабусю, а чому ти мені сказала, що тепло може вийти з хати? Хіба воно — живе? Хіба в тепла є ноги?

    Бабуся таємниче усміхнулася й відповіла онуці:

— Не тільки ноги, дитинко. У тепла є і серце.

— Як це? — здивувалась дівчинка.

— Якщо тебе це так цікавить, розкажу тобі казку про Тепло.

— Розкажи, мені дуже цікаво! — попросила Даринка.

— Гаразд, тоді лягай у ліжко, заплющуй очі та слухай.

    Колись давно в одній сільській хаті, де жила велика дружна родина, оселилося Тепло. Воно зігрівало оселю і серця її мешканців протягом усього року, а найбільше — в холодну зиму. Родина була дуже вдячна Теплу за це, і воно почувалося щасливим від того, що приносить людям користь. Але одного ранку, визирнувши з печі. Тепло побачило, що господарі виносять із хати всі речі. Коли вже майже нічого не лишилося, вийшли і самі. Якийсь час Тепло тіши­ло себе надією на те, що люди повернуться в хату і що воно знову зігріватиме й оберігатиме їх від холоду. Але господарі більше не повернулися. Теплу стало дуже сумно і самотньо. Воно хотіло бути потрібним комусь. І тому вирішило залишити порожню хату.

    Надворі була рання весна. Світило сонечко, але ще дув холод­ний вітерець. На подвір'ї Тепло зустріло сусідського кота Персика.

— Привіті Хочеш, я тебе зігрію? — запитало в нього.

— Дякую, — відказав на те Персик. — Але мені не холодно, я маю теплу шубку.

    Сказав, скочив за паркан, а звідти подався на вулицю.

    Тепло стояло посеред двору й міркува­ло, куди йому піти. Ураз приземлився Горобчик.

— Горобчику, а давай я тебе зігрію! — радісно звернулося Тепло до пташини.

— Навіщо мене гріти? — здивовано відказав Горобчик. — У мене ж є тепле пір'я. Мені навіть взимку не холодно!

    Тепло сумно опустило голову й пішло з двору. Незабаром воно опинилося в лісі. Там, на галявині, серед розталого снігу, Тепло побачило маленьку білу квіточку. То був Підсніжник.

— Підсніжнику, тобі, мабуть, холодно. Хочеш, я тебе зігрію?

— Не треба, мене гріють промені весняного Сонця, мені виста­чає їхнього тепла, — відповів Підсіжник.

    Тепло ще більше засмутилося. Невже воно нікому більше не потрібне? У відчаї воно подалося світ за очі. Довго ходило, аж поки не прибилося до якогось незнайомого села. Уже був вечір. Тепло почало блукати від хати до хати, зазираючи в ті вікна, де світилося світло. Скрізь були люди. І всі вони здавалися щасливими. А голов­не — усім їм було тепло. Лише в одній хаті замість світла тривожно тріпотіло полум'я самотньої свічечки.   Тепло вирішило зазирнути туди.

     На ліжку лежала маленька дівчинка, закутана в пухову хустку й укрита двома ковдрами. А над нею схилилась мама. Було видно, що дівчинка хвора.

— Мамо, мені холодно, — тремтіла мала.

— Знаю, доню, — крізь сльози відповідала мати. — Але ті запа­си дров, які ще торік зробив твій тато, уже закінчилися. А купити нові — нема за що. Ти ж знаєш, відколи тато помер, ми ледве зводимо кінці з кінцями. До лісу по хмиз я теж не можу піти, бо страшно залишати тебе саму вдома. А чекати на допомогу немає від кого. Людям байдуже до чужої біди.

    Теплу стало шкода вдови з маленькою дівчинкою. І воно вирі­шило допомогти їм. Постукало у вікно. Жінка відчинила двері, але нікого не побачила на порозі. Тим часом Тепло прошмигнуло в хату й наблизилося до дівчинки.

— Мамо, що сталося? — запитала мала.

— Нічого, доню. То мені здалося, що хтось постукав у вікно. Але немає нікого, — зітхнула жінка.

— Ні, мамо, то ж до нас прийшло Тепло! Хіба ти не відчуваєш, як тепло стало в хаті? — радісно вигукнула дівчинка, скидаючи з себе ковдру. Вона скочила з ліжка і побігла в куток, де стояв кошик з іграшками.

— Ай справді, наче враз потеплішало, — і собі здивувалася ма­ма, розминаючи закоцюблі від холоду пальці.

    Наступного дня вона дістала зі скрині полотно, узяла голку з ниткою і сіла шити сорочку, щоб продати на ярмарку й за виру­чені гроші купити своїй доні щось смачненьке.

    А Тепло тішилося, що нарешті комусь стало потрібним. І від­тоді воно назавжди оселилось у хаті бідної вдови.

    Поки бабуся розповідала казку, Даринка солодко заснула. Вона всміхалась уві сні, бо їй було тепло і радісно.

    І бабуся теж усміхалася, дивлячись на свою онуку. Не віри лося їй, що колись і сама була такою ж маленькою дівчинкою. Тільки її дитинство було значно важчим і похмурішим, ніж Даринчине. У неї рано помер батько, а мама тяжко працювала, щоб заробити якусь копійчину на прожиття. Та все ж таки і в її житті траплялося чимало добрих див. І почалися ці дива відтоді, коли в їхньому домі оселилося Тепло.

 




Переглядів: 75
16.08.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до КАЗКА ПРО ТЕПЛО (Анна Багряна) літературна казка:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера