Покликав Березень до себе в гості Квітня. Квітень поїхав возом, та мусив додому вернути: сніг, мороз, завірюха — не можна возом їхати. На другий рік знову поїхав Квітень у гості до Березня, та вже не возом, а саньми. А Березень пустив тепло. Сніг розтанув, скрізь вода та грязюка — знову мусив вернутися Квітень.

     Зустрівся він з Травнем та й скаржиться:

— Скільки вже разів зриваюся їхати до Березня в гості та ніяк не доїду, — ні возом, ні саньми. Поїду возом — зробиться зима, поїду саньми теплінь стане і вода навкруги.

     А Травень і каже:

— Я тебе навчу, як до хати. Зроби так: візьми воза, сани й човен, то тоді, певне, доїдеш.

     Послухав Квітень і зробив так, як порадив Травень.

     Їде возом, а на возі сани й човен. Ударив мороз, нанесло снігу. Квітень пересів на сани, поклав воза у сани та й їде далі.

      Пустив Березень тепло. Розтанув сніг, річки залили дорогу водою. Сів Квітень на човен, забрав у човен сани і воза та до Березня приїхав.

     Дивується Березень і питає:

— Хто тебе навчив, як до мене доїхати?

— То Травень, спасибі йому, розумну пораду дав.

    Розсердився Березень:

— Зажди ж ти, Травню, я ще тобі крильця обшмагаю.

    Отож тепер часто в травні березневі морози бувають, бо Березень ще й досі  сердиться на Травня.