Послала мати Олега на вулицю: із килимка пилюку вибити, доріжки повитрушувати.

На вулиці мороз рип-рип, так за пальці й хапає. Спро­бував Олег трусити в рукавицях, але хіба то робота?

    Тут саме вийшов з хати дід Іван. Учора він цілий вечір лагодив упряж, а це несе її в мішку на конюшню.

— Е, — каже дід Іван до Олега, — так у тебе нічого не вийде. Доріжки добре витрушувати тоді, як добудеш дру­ге тепло.

— А як його добути? — питає хлопчик.

— Коли знаєш — то просто. Але це не розказувати, а показувати треба.

— То покажіть.

— Гаразд, — погоджується дід. — Тільки спершу допо­можи мені віднести упряж на конюшню.

     Взяли вони мішка — внук за гичку, дід за роги — та й понесли. А конюшня аж за селом, на горбку. Поки ді­сталися, кілька разів мінялися місцями: то один попере­ду, то другий.

Як прийшли, дід Іван усміхнувся:

— Тепер зрозумів, як добувається друге тепло?

— Здогадався! — відповів Олег. І рукавом витер спіт­нілий лоб.