ХЛОПЕЦЬ З ОБОРОТЬКОЮ¹

    Се діялось понад тисячу років тому.

    Печенізькому ханові Курі дуже хотілося захопити Київ, що гордо височів над Дніпром. Вождь кочових розбійників аж язиком прицмокував: «Е-е, царювати в Києві — се володіти найбагатшою країною в світі». Але хан Куря смертельно боявся Святослава — вели­кого князя Київського. А тому чекав вдалої нагоди для нападу. І таки дочекався. Святослав з військом вирушив у далекий похід на Дунай, і лише стара кня­гиня Ольга з онуками зосталася вдома. Зібрав тоді хан своїх вояків² і оточив місто щільним кільцем — миша не пролізе. Та на заваді ворогам стали високі мури.

— Силою не пробитися — змором візьму,— зло про­сичав Куря і став чекати. Через кілька днів їстівні запа­си в киян скінчилися. У місті почався голод. Усі ці дні стояла княгиня Ольга на городниці. Вдивлялася в да­лечінь: там, за Дарницькими лісами, воєвода³ Претич зі своїм військом. Не знав воєвода, що стольний Київ на краю загибелі.

— Кияни дорогії! — гукнула княгиня Ольга.— Не можемо більше без води бути, голод терпіти! Завтра і позавтра дітей всіх втратимо. А в Княжичах і Броварах наш воєвода Претич стоїть. Хто з вас наважиться віднести йому звістку про біду нашу?

    Тиша. Лише чути довкруж дитячий плач і скімлен­ня: «Мамо, води...», «Хліба...». І повторила княгиня:

— Хто зможе сеї ночі пройти між печенігами, пере­плисти Дніпро і знайти воєводу Претича?

    Схудлі, почорнілі голодні люди посхиляли голови. Хто ж пройде, коли вороги день і ніч чатують: стоять плечем до плеча, гострі мечі наставивши. І тоді вийшов з натовпу хлопець. Було йому років дванадцять. Але його карі очі палали звитягою:

— Я пройду!

    Знав хлопець печенізьку мову — у полонених на­вчився. А ще на кмітливість свою покладався. Узяв кошлату, як у печенігів, шапку, вуздечку, що не дзеленчить вудилами — обротькою звану.

     Спустили сміливця з фортечної стіни у глибокий рів. Тамуючи подих, заліг він між кущами молодої бузини. Придивився. Зовсім близько палають ворожі вог­нища. Перегукуються охоронці, вдивляючись у пітьму.

     Хлопець знав: довго лежати між кущами не мож­на. Лиш зійде місяць — його помітять. Тож рішуче підвівся і, розмахуючи обротькою, пішов між вогні.  Осліплений полум'ям і сльозами, що текли від яду­чого диму, ненароком наступив на руку печеніжину, що спав.

— Хто такий? — зле озвався чужинець, просинаючись.

— Коня шукаю,— мовив юнак печенізькою, показу­ючи обротьку.

    Кочівник знов захропів, а кмітливий хлопець чим­дуж кинувся вниз, до Дніпра. Сходив місяць, коли юнак увійшов у холодну воду. Похопилися печеніги. Пустили стріли навздогін, але не поцілили. Виплив далеко внизу — мокрий, закоцюблий. При місяці швидко знайшов дорогу і побіг лісовими хащами. Десь у пітьмі завиває вовк, гаддя⁴ сичить під ногами. Не зважає — біжить і біжить. Он вже й річка блищить між дерев. Коли перебрів річку Дарницю, помітив не­велике вогнище. Якийсь чоловік пас коней.

— Хто ти є? — здивовано запитав пастух.

    Хлопець розповів.

— Що ж, сідай ось на коня. Я відвезу тебе. Бо сам ти Претича не знайдеш.

   Незабаром обоє дісталися Княжичів. Відшукали воєводу. Хоробрий юнак переказав йому слова княгині Ольги.

...Коли перші промені сонця позолотили мури Ки­єва, бойова дружина⁵ Претича з'явилася на лівому бе­резі Дніпра.

    Було тільки сто дружинників. А ворогів — чотири тисячі. Та хитрий Претич повелів трубити всім своїм воям⁶ у ріг. Першим кинувся тікати сам хан Куря: перелякався, подумавши, що Святослав повернувся. За ним повіялась уся орда⁷. Хутко щезла. Ніби й не було. Претич зі своїми дружинниками⁸ переплив Дні­про на схованих паромах і Боричевим узвозом врочисто в'їхав до Києва. На коні поруч з воєводою їхав сміли­вий парубок. Низько вклонилася йому стара княгиня Ольга, як безстрашному воїну.

    Так понад тисячу років тому врятував Київ хороб­рий хлопець. Ми не знаємо його ім'я, але він завжди буде для нас відважним юним киянином.

^{1. Обротька — вуздечка без вудил для прив'язування коня.}

^{2. Вояки — те ж саме, що воїни, бійці.}

^{3. Воєвода — полководець.}

^{4. Гаддя — тут: змії.}

^{5. Дружина — збройний загін князя, яким керував князь або воєвода.}

^{6. Вої — те ж саме, що воїни.}

^{7. Орда — об'єднання кількох кочових племен під вла­дою одного хана у тюркських і монгольських наро­дів.}

^{8. Дружинник — воїн дружини.}