У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні.

     Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Він подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне дуже!».

     Підняв камінь, кинув його в криницю. Буль­кнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.

     Камінь упав на дно криниці й закрив джере­ло. Вода перестала наповнювати криницю. Крини­ця засохла.

    Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.

    На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів в інший луг. Замовкла соловейкова пісня.

    Сумно стало в лузі.

    Минуло багато років. Хлопчик став дідусем. Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соло­вейко, вабила прохолодна криниця.

    Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні кри­ниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмари пилюки.

    «Де ж воно все поділося?» — подумав дідусь.