БО Я – ЛЮДИНА (Василь Сухомлинський) оповідання

     Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подо­рожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся й забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня вони йшли тією ж дорогою. Знову батько не помітив каменя... І третього дня батько й син пішли тією самою дорогою. До каме­ня було ще далеко. Батько каже синові:

— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.

Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, край дороги сидить сивий старий дід.

— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачи­ли тут каменя?

— Я прибрав його з дороги.

— Ви також спіткнулися й забили ногу?

— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

— Чому ж ви прибрали камінь?

— Бо я — людина. Хлопчик зупинився в задумі.

— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?

 




Переглядів: 61
27.08.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до БО Я – ЛЮДИНА (Василь Сухомлинський) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера