По лозняку та вільшанику, що за городом, неначе багаття палахко­тить. То від червоних кетягів на кали­нових кущах. Ламати їх саме в пору. Бо ягоди вже прихопив морозець, а від того вони солодшають.

    Принесуть діти калину додому, бабуся пов'яже її в пучки і повісить на горищі.

    «Кращих ліків, ніж калина та малина, годі й шукати», — каже бабуся. Як хто простудиться, бува, вона хутенько заварює чай з калиною — з ягодами, листям і гілками. Посьорбаєш того чаю — і простуду ніби рукою знімає. А ще бабуся смачний кисіль з калиною варить, пиріжки пече. А коли ставить другі вікна на зиму, то у міжвіконня кладе калинові пучечки.

    Взимку лютує надворі мороз, намагається і до хати прошмигнути, розмальовує шибки. А калина па­лахкотить собі весело: мовляв, не здолаєш, морозе!

    Тетянка складає наламану калину на пожухлій траві, а Тарасик вигойдується мало не на вершечку розлогого куща.

— Досить уже! — гукає Тетянка братикові. — Бо й не донесемо.

    Тарасик шугає на землю.

— Калині не шкодить, коли її ламають. Навесні вона молоді пагони викидає і стає ще пишнішою. Та оті найбільші кетяги лишимо для снігурів. Прилетять вони взимку сюди і поласують ягодами.

     Тарасика й Тетянку майже не видно за оберемочками калини. Здається, ніби два пломінці віді­рвалися від калинового багаття і пливуть почорні­лим осіннім городом до хати.