Колись давно в одному селі збиралися одружитися ко­зак і дівчина-красуня.   Аж тут чорним вихором налетіли загарбники, схопили красуню й зникли.

    Дівчина була не тільки вродлива, а й смілива та кмітли­ва. Несе її ворожий кінь, а вона кидає червоні намистинки на дорогу, щоб дати знак, де її шукати.

     І сталося диво! Намистинки почали проростати — й ут­ворилися кущі з червоними кетягами калини...

     Як почув козак, що його кохану в полон захопили, ки­нувся з побратимами її наздоганяти. Побачивши на дорозі кущі калини, зрозумів: це — звісточка від його нареченої. Наздогнали козаки загарбників, перемогли їх у бою й ви­зволили полонянку.

     Молоді повернулися додому, справили весілля та жили мирно й щасливо. А калину — свою рятівницю — повік ша­нували.

     Правда це чи ні, невідомо. Але весільний коровай в Укра­їні й нині прикрашають кетягами калини. А ягоди її гіркі, наче смак сліз і неволі. Як не вірите — скуштуйте самі.

     З того часу дівочу красу порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.