Колись була тополя дівчиною.

    Налетіли ва село турки, старих порубали, молодих у полон забрали. Іде в невільничому гурті дівчина, і кожен крок її дедалі важче дається, бо веде вів далі від рідного дому. Уночі стомлені бранці поснули, заснула і варта. Тільки дівчина не спала, тихо звільнившись од пут, утекла. А на світанку, коли зовсім мало залиши­лося до села, де могла сховатися од ворога, побачила за собою кінну погоню.

— Батьку степе, поля рідні, порятуйте мене!

    Біжить і благає. Ще трохи — і вхопить її за коси вершник. Ось уже вхопив, та рука сковзнула з гілки, бо за мить одну обернулася дівчина тополею.

    Так і стоїть тепер край села.