Маленькому Грицикові неабияк пощастило: у нього бабуся Маруся не така, як в інших дітей. Вона у Грицика — травесті. Слово вам навряд чи знайоме. А тим часом, травесті — це артистка, що в дитячому театрі виконує ро­лі хлопчиків.

    Завдання, погодьтеся, не просте — щоб ото доросла лю­дина, та ще й жінка, грала маленьких дітей. Але в бабусі Марусі це виходило дуже талановито. Коли вона загримується, коли прилаштує на голові коротко підстрижену перуку та вдягнеться в хлопчаче вбрання, ти хоч лусни, хоч сто окулярів начепи — все одно не скажеш, що перед тобою не хлопчисько.

     А ще вона може грати і Буратіно, й Івасика-Телесика, й Котигорошка, й Вінні-Пуха. А одного разу навіть була в ролі Карлсона, що живе на даху…

     Ну, та послухайте, що приключилося під час однієї з останніх її вистав.

     Якось уранці, коли Грицик без зайвих на­гадувань умивсь, одягся й сів снідати, бабу­ся, вдоволено позираючи на нього, сказала:

— Післязавтра у нас — прем'єра¹. — Ми закінчили роботу над спектаклем про трьох поросят. Отож я буду рада, Грицику, бачи­ти тебе разом із татком і мамою між наших гостей…

    До театру Грицик з'явився як нова ко­пійка. Йому старанно причесали непокірно­го чубчика, надягли білосніжну сорочечку. А під комірцем пристебнули блакитного із срібними блискітками метели­ка. В руках хлопчик тримав букетик духмяних квітів гіа­цинтів, які збирався піднести бабусі після спектаклю.

     Уся сім'я статечно зайняла свої місця в першому ряду партеру², якраз біля проходу, від якого на сцену було пере­кинуто вузенький дощаний місток.

    І ось почалася вистава. Вона була дуже напружена. Іклас­тий голодний вовчисько з величезним ножакою за поясом весь час намагався упіймати і з'їсти трьох поросят. А ті від страху пронизливо кувікали й стрімголов кидалися врозтіч.

    Інколи вовк збігав по містку аж у партер і слізно благав глядачів підказати, де поросята причаїлися. Але діти галас­ливо спроваджували його зовсім в інший бік, а поросят що­разу попереджали про небезпеку й навіть підказували, де краще сховатися.

     Ошуканий сіроманець люто гарчав і, розмахуючи но­жем, знов, як навіжений, бігав по сцені. Нарешті йому по­щастило напасти на слід одного з поросят — і Грицик зразу весь напнувся, як струна, бо впізнав у тому поросяті свою бабусю Марусю. Рятуючись від сіроманця, бабуся перебігла сцену, скочила на місток і опинилася в залі. А вовк, хижо вишкірившись, гнався за нею і вже ось-ось мав схопити за шлейку штанців.

    У залі зчинився дикий ґвалт.

— Тікай! Швидше! — тисячоголосо гукали діти. — Сюди! До нас! Ми тебе сховаємо!..

    У Грицика похололо в душі. Ще мить — і його дорога, рідненька бабуся Маруся опиниться у вовчих лаписьках.

    Нетямлячись, Грицик скочив з крісла, метнувся в про­хід, перегородив вовкові дорогу й на весь театр вигукнув:

— Не руш! Ти поганий. Не підходь до моєї бабусі!..

    Він махав на сіроманця маленьким букетиком гіацин­тів, і, здавалося, не було в цю мить жодної сили, що зру­шила б його з місця.

    З несподіванки вовк отетеріло залупав очима. Потім окрутнувся і, підібгавши хвіст, чкурнув на сцену. А всі глядачі в залі підхопилися зі своїх місць і за мужність, за те, що Грицик не побоявся вовчих лап і зубів, так гучно зааплодували йому, що, здавалося, зірвуться й упадуть додолу велетенські театральні люстри.

1. Прем'єра — перша нова вистава в театрі.

2. Партер — нижній поверх театрального залу.