ЩО ШУКАВ, ТЕ Й ЗНАЙШОВ болгарська народна казка

    Якось крутився біля кошари старий вовк — хотів щось украсти. Аж ось вийшла з кошари вівця і почала пастись. Побачив її вовк, підійшов та й каже:

— Чуєш, овечко, я тебе з'їм!

    Спочатку вівця злякалася, але подумала та й каже:

— Знаю, що з'їси мене, але ти зачекай, поки я наті­шуся цією травичкою.  Довше подивишся на мене, апетит кращий буде.

— Гаразд! — сказав вовк і солодко облизався.

    І от почала вівця підстрибувати та гратися, спочатку помаленьку, потім швидше, швидше і так стрибала, що вовк і не помітив, як вона вскочила в кошару. Вовк аж нестямився од злості — як же це могло статися, що вівця сама попалась йому в лапи, а тоді обдурила його?

    Злий побіг він до лісу. Там у видолинку побачив козу, що ласувала листочками та жолудями. «Ха, — засміявся вовк, — вівця мене обдурила, а козі не вдасться!». Побіг і наздогнав її.

— Підійди ближче, кізонько, я тебе з'їм.

    Злякалася коза, як побачила налиті кров'ю вовкові очі, та й каже:

— Знаю, вовче, знаю: я в твоїх лапах. Тільки прошу тебе, дозволь мені вискочити на оте каміння й заспівати, дай порадіти востаннє. А ти подивишся, посмієшся, зго­лоднієш і любесенько з'їси мене.

    Вовк погодився. А каміння те було серед страшних ям. Стрибнула коза на один камінь, тоді перескочила на дру­гий, третій. Поки вовк розкумекав, у чім річ, коза вже щезла за горбом.

    Втратив дурний вовк і козу. Сердитий-пресердитий по­дався світ за очі.  Вийшов на галявину, коли бачить: ослик пасеться.

— Гей, осле, — закричав вовк, — я з голоду вмираю! Двоє мене обдурили, але тебе вже я з'їм.

— Ой, вовчику, я оце недавно втік од поганого хазяї­на — решето зробив він з моєї спини. Надумався сам се­бе порятувати. Я такий радий, що стрів тебе, що ти зразу з'їси мене. Але спершу похвалюся новиною. Учора розно­сили указ про ослів, і всім нам причепили по одному до кожного копита. А я, дурний осел, ніяк не можу прочита­ти, що воно там написано в тому указі. Може, ти, вовче, прочитаєш?

— Повернися — побачу! — мовив вовк.

    Ослик підняв одну ногу, другу, а вовк, що не знав ні­якого письма, поклацав зубами по підковах та й каже:

— В указі говориться, що старим вовкам належать мо­лоді вівці, молодшим — старші; на підкові один гвіздок, два, три…

    І почав рахувати. А ослик як брикне його щосили по голові, так вовк одразу і впав на землю. Ослик утік.

    Прийшов вовк до тями, роззирнувся, згадав усі свої не­вдачі і почав себе лаяти: «Вівцю знайшов — та обдурила мене і втекла. Знайшов козу — і та підманула мене. Аж якийсь осел — і той піддурив мене, та ще й голову мені розбив. Чи мені, голодному й старому вовкові, треба були пісні й танці або чиїсь укази? Батько мій був неписьмен­ний, не вмів читати. Не любив, щоб йому танцювали й співали, зате ж він ніколи не ходив голодний. Хоч би це хто добре набив мене і не казав би, за що!»

     Поки … вовк отак приказував, з … кущів вискочив … вівчар і ну молотити вовка … палицею. Ледве втік той від страшних ударів. Прибіг у ліс та й каже собі: «Що шукав, те й знайшов».

 




Переглядів: 203
23.11.2022 -

Категорія: казка народна

Коментарії до ЩО ШУКАВ, ТЕ Й ЗНАЙШОВ болгарська народна казка:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера