КОТИКИ (Надія Кир'ян) літературна казка
Одного разу сіренький пухнастий котик покохав сусідську кицьку. Та й хто б її не покохав? Струнка, чорно-біла, з рудими плямочками, зеленоока, з маленькими вушками й гарненьким ротиком: не кицька, а справжня красуня.
Котик той був дуже вчений, читав багато книжок і з них довідався, що для коханої потрібно співати пісень під гітару й дарувати квіти. Гітари він не мав, але не журився, адже вмів так голосно співати, що будь-яка гітара позаздрила б.
От із квітами було гірше. І треба ж було котикові зустріти кицьку на початку березня, коли ще довкола сніг лежав і ніде не було жодної квітки! Три доби мурчик думав, що йому робити. Врешті вирішив, що щаслива пригода допоможе йому, й почав ходити по гілках різних дерев, наспівуючи:
Дубе, дубе, дубе,
скубни мене за чуба.
Дай квіточку-зоряницю,
щоб привітати кицю!
Але могутній дуб міцно спав і не почув його прохання. Тоді котик звернувся до ялинки:
Ялиночко, ялинко,
я дам тобі сніжинку,
ще й снігову спідницю —
дай квіточку для киці!
Тільки ялинка не могла зацвісти і лише стомлено мовчала. Отак ходив, ходив мурчик і нарешті заліз на вербу, ступаючи обережно по її гілочках і наспівуючи:
Ой, вербичко-сестричко,
вродливе твоє личко.
Дай квіточку маленьку,
таку, як я, сіреньку.
Пухку, як паляниця,
щоб привітати кицю!
І так він розчулив вербичку, що сталося диво: де тільки не ступне котик лапкою, там з'являється щось маленьке, сіреньке, пухнастеньке: квіточка — не квіточка, гілочка — не гілочка, брунечка — не брунечка, але щось живе й дуже-дуже симпатичне. Зрадів котик, заспівав на весь голос і поніс своїй киці дарунок.
Відтоді люди щороку дарують однЄ одному пухнасті вербові гілочки і називають їх лагідно: котики.
Категорія: казка літературна