Сумно було Квіточці стояти цілий день на одній ніжці посеред клумби біля будинку. Але якогось дня на неї сів зовсім незнайомий Метелик.

    Він, напевно, прилетів із далекої країни, бо таких красивих крилець Квітка ще ніколи не бачила. Метелик теж замилувався пишною Квіткою, і, поки він відпочивав, вона поскаржилася, як часто їй буває самотньо. І тоді Метелик пожалів самотню Квіточку. Він вирішив не летіти далі, а оселитися поблизу, щоб прилітати щодня до Квіточки і розповідати їй цікаві історії про ті місця, де він побував.

    Тепер Метелик щоранку і щовечора прилітав до Квітки з новинами, а вона, розкривши пелюстки, радісно зустрічала свого Друга.

    Одного разу, коли Метелика не було поряд, до Квітки підійшов хлопчик і хотів її зірвати. Квітка злякалася і почала благати не зривати її. Натомість запропонувала хлопчикові піймати свого красивого друга. Хлопчик погодився і пішов додому по сачок. Повернувшись, він сховався і став чатувати Метелика. Незабаром той з’явився у небі. Він кудись поспішав і пролетів повз Квітку. Вона широко розкрила свої пелюстки і почала кликати Метелика:

— Метелику, скоріше лети до мене, я на тебе давно чекаю, маю щось тобі сказати.

    Той радісно підлетів до Квітки і... потрапив у сачок. Він хотів вибратися: бився крильцями, шукав шпаринку¹, та дарма. Раптом йому вдалося вирватися з полону. Метелик злетів і вже згори побачив, що від удару сачка Квітка зламалася і лежала серед трави.

    Хлопчик пішов, а Метелик ще довго сидів поряд зі своєю зламаною подругою і гірко плакав та промовляв:

— Це я винен, це через мене тебе зламали, пробач мені, Квіточко!

^{1. Шпаринка — вузький довгастий отвір; щілина.}