МАЛЮНОК НА СНІГУ (Василь Мельник) казка

     Могутній бук, що ріс між крутобокими горами над гамірним потічком, для смугастого Веприка був найріднішою домівкою. Тут він уперше віднайшов смачний горішок. Тут він любив качатись у пухкій траві та листі, вчився стрибати через оброслу мохом колоду. Не вгледів малий Веприк, як осінь ліс перефарбувала у свої розкішні кольори, як могутній бук почав своє листя на хвилі трусити.

     А незабаром зима снігу накидала навкруги білого, пухкого і холодного.

     Зрадів першому снігові Веприк. Ковзанку влаштував від бука до потічка. День катався, другий, і не страшно йому було ні снігу, ні колючого морозу, ні того, що матері не було поруч. Якось уранці, як тільки Веприк прокинувся, чогось раптом бук сердито гіллям загудів.

— Чого він гнівається? — подумав Веприк.

    Глянув угору: звідтіль колючий сніг сиплеться. І такий густий, що в лісі враз темно і лячно стало. Хтось гілки почав лама­ти й кидати на землю, на потік. Злякався Веприк. Стрибнув через колоду. Аж під горою опинився. Хотів заплакати. Та згадав, як мати повчала:

— Ти, Веприку, коли заблукаєш далеко і не зможеш до домівки своєї повернути, заспокойся спершу. Тоді на дерева поглянь. Там мох росте. З якого боку його більше виросло, де гілля на деревах густіше, — у той бік і стежка додому стелиться... 

— Тільки де ж тут дерева? — замислився Веприк. — Тут круто­бока гора. А оті кущики? — підійшов до розлогої ліщини. Обди­вився навколо. Самотньо Веприку. Знову пригадав, як мати вчила:

— Будь завжди сміливим! Не бійся перешкоди перед собою...

— А я не боюся, — підбадьорював сам себе.

    Раптом Веприку здалося, що на нього дивляться великі, круглі жовті очі.

— Хіба може бути два місяці на небі? Чи, може, то страховисько таке? Але ж усюди білий день.

     Приглянувся Веприк.

     Почав тонку й довгу гілку з ліщини виламувати, а страхо­висько само злякалось, вдарило крильми — тільки й бачив його Веприк.

— То була справжня сова, — здогадався Веприк і заходився з довгої гілки коротенькі палички робити.

     Тим часом вітер вщух і сніг таким іскристим став!

— А що, — стрепенувся Веприк, — коли я себе ось цими палич­ками намалюю? Мати втішиться, коли зустріне мій малюнок...

     Узяв дві палички, трикутника з них на чистому снігу зробив. Потім до них чотирикутник приладнав. Від чотирикутника вниз па­лички приклав — ніби ніжки й хвостик вийшли. А ще коли біля три­кутника навкіс одну паличку поклав — справжнє вушко випнулось.

— Хіба я такий сумний?

    Обійшов навколо малюнка. І почав ніжки з паличок у другий бік перекладати. Так їх розмістив, що на справжні хвостик та вушко схожими стали.

    Радісно стало Веприкові. Оглянувся довкола. Неподалік великі дерева запримітив. І відкіль більше мох зеленіє та гілля рясні­ше — вибрав стежку й, підстрибуючи, радо помчав до рідної домів­ки — могутнього бука...

    А малюнок усміхненого Веприка так і залишився під кущем ліщини, щоб тій не було сумно холодну зиму зимувати...

 




Переглядів: 426
17.01.2023 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до МАЛЮНОК НА СНІГУ (Василь Мельник) казка:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера