Товариство зі збуту вишень

    Одного вечора ми сиділи в дідуся й читали йому газету. Там було написано, що в Стокголь­мі¹ літрова банка вишень коштує дві крони².

— Я став би там на перехресті продавати ви­шні й розбагатів би, як король, — сказав Лассе,

    Я, Лассе й Буссе маємо по власній вишні. Моє дерево невелике, але на ньому смачні чор­ні вишеньки. Цього року їх уродило стільки, що не було видно листя.

Тож ми захотіли продавати свої вишні.

    Ми встали до роботи о п'ятій годині ранку. Брітта, Анна й Уллє нам допомагали. До вось­мої зібрали три великі кошики. Добре поснідали кашею, щоб набратися сили. А потім подалися у Велике село. У крамниці дядька Еміля наку­пили брунатних³ паперових пакетів. Гроші на них ми позичили зі скарбнички Буссе.

     Коли дядько Еміль дізнався, що ми збирає­мося продавати вишні, сам захотів купити. Він взяв літрову мірку й відміряв собі два літри. Заплатив за це дві крони. Він сказав, що саме стільки коштують вишні в нас — і добре нам все-таки про це знати. Ми віддали Буссе пози­чені гроші, і в нас іще трохи залишилося

     Ми написали на великій табличці «ВИШНІ». Тільки-но з'являвся якийсь автомобіль, швидко піднімали її вгору. Але автомобілі проїжджали, , не зупиняючись.

     Нам було прикро, що ніхто не зупиняється. Зрештою Уллє зробив висновок, що ми вибрали невдале місце. Тут машини мчать на шаленій швидкості. ! ми перебралися до повороту. А ще вирішили взятися за руки й піднімати їх угору, коли хтось їхатиме.

     І в нас вийшло! Зупинявся майже кожен авто­мобіль. У першому їхали тато, мама й четверо дітей. І всі діти зажадали вишень. Їхній тато ку­пив три літрові банки моїх чорних вишеньок. Він сказав, що їдуть вони далеко-далеко, аж за кор­дон. То було так дивно! Мої вишні поїдуть за кордон, а я залишуся вдома в Гамірному...

     О, ми продали багато вишень! Один дядько ку­пив майже цілий кошик Буссе. Дядько сказав, що його дружина начавить з них соку, бо він дуже любить вишневий сік.

     Вторгували за все З0 крон — справжній скарб. Кожному дісталося по 5 крон. Брітта, Анна й Уллє не мали вишень, але ж вони допомагали рвати і продавати. Тож ніхто не міг нарікати, що поділили несправедливо.

     Дорогою додому ми зайшли до кондитерської і поласували тістечками з лимонадом. Нам це було по кишені. Решту грошей ми мали ощадити.

1. Стокгольм — столиця Швеції.

2. Крона — грошова одиниця Швеції.

3 Брунатний — коричневий.

Як добре мати дідуся

     Брітта й Анна мають дідуся. То найдобріший дідусь у цілому сві­ті. Він живе в затишній кімнаті на другому поверсі. Ми часто туди бігаємо порозмовляти з дідусем. Він сидить у кріслі-гойдалці. Його біла борода біліє, як у різдвяного гнома.

    У нього дуже слабкий зір. Тож ми читаємо дідусю газету — про тих, хто помер, і тих, кому виповнилося п'ятдесят років, про нещас­ні випадки, різні оголошення. А дідусь розповідає нам біблійні історії, а ще про те, як велося на світі, коли він був малим.

    У дідуся в шафі є шухляда з інструментами. Він дозволяє хлоп­цям їх брати. А ще допомагає майструвати кораблики, хоч майже не бачить.

     У дідуся в коморі завжди є ящик з яблуками. І щоразу, як ми до нього приходимо, він нас пригощає. У Великому селі ми купує­мо для дідуся льодяників. Він висипає їх у торбинку, яку ставить у кутову шафу в своїй кімнаті. Окрім яблук, він дає нам і льодяників.

     На вікні в дідуся ростуть калачики. Він дуже добре їх доглядає, хоч і сліпий. Подовгу з ними розмовляє. У кімнаті на стінах висять гарні картини. На одній зображено Йону в череві кита.

    Коли надворі гарна погода, дідусь ходить прогулятися. Він бере ціпок, яким намацує дорогу.

     Він сідає під великим в'язом, гріється на сонечку і час від часу проказує: — О-хо-хо!

     Він каже так тоді, коли згадує молоді літа. Як то було давно!