Приїхав Вовчик на літо до бабусі й дідуся по­гостювати. Бабуся й дідусь онука дуже чекали. До його приїзду дідусь змайстрував у дворі гойдалку, а бабуся напекла смачних пиріжків. Вовчик ба­бусю й дідуся обійняв, поцілував. Поїв смачних пиріжків, розповів про своє життя й пішов у двір гуляти.

    Покатався Вовчик на гойдалці й занудився.

— Чого засумував, онучку? — запитав у Вов­чика дідусь.

— Та нудно мені, — відповів хлопчик.

— Розумію, — похитав головою дідусь.

— А тобі, дідуню, не нудно? — поцікавився Вовчик. — Адже ти цілий день сидиш удома, ні­куди не ходиш.

— Так я й не сиджу, — з посмішкою відповів дідусь. — Є у мене один секрет, що нудьги допо­магає позбутися.

— Дідуню, відкрий мені секрет, — попросив Вовчик.

— Ну добре, — погодився дідусь, — тільки ти спочатку піди з колодязя води наноси.

    Наносив Вовчик води з колодязя, потім допо­міг дідові дрова скласти, потім город поливав...

    Так і не помітив Вовчик, як день минув.

    Сіли бабуся, дідусь і Вовчик вечеряти.

— Ну що, онучок, секрет від нудьги розпові­дати? — з посмішкою запитав дідусь.

— Спасибі, дідуню. Я й сам зрозумів, що кра­щий засіб від нудьги — це яка-небудь корисна справа.

    Більше цього літа Вовчик ніколи не нудьгував.