Усе найцікавіше в лісі відбувалося зранку і вдень. Сові залишалося вірити цьому, бо звідки їй було знати? Вранці вона ще спала у своєму дуплі й нічого не чула, не бачила. І вдень вона ще спала. Прокидалася надвечір, коли до її старого дуба на узліссі прилітав Жайворонок.

    Сова пір'ячко чистить, зарядку робить, а Жайворонок їй розповідає, який чудовий день добігає кінця. Потому він летить до себе в гніздечко, у густу траву, бо час йому ляга­ти спати. А у Сови все тільки починається. Бо Жайворонок, як відомо, рання пташка, а Сова — нічна. Коли один бадьо­рий та активний, друга спить. І навпаки.

    Дивна між ними дружба, незрозуміла для багатьох пта­хів. Хижачка Сова могла запросто вполювати малого пташка: хап — ковть — і нема! Але на друзів не полюють. Тому Жайворонок не боявся Сови, і вона не виявляла до нього жодної агресії. Уважно дослухалася до розповідей малого пташка, покліпуючи круглими очима. Не мала що йому розповісти цікавого про ніч. Залишалося тільки слуха­ти про ранок та день — І мовчки зітхати.

    Жайворонок прокидався вдосвіта. З першими променями сонця злітав у небо, високо-високо. Заводив пісню про ранкове дзвінке повітря та літній полудень, про вільний пташиний літ та безмежний простір пасовищ і лук, про хрустке насіння, солодкі трави та смачні комашині хмарки... Далеко чути його бадьорі трелі, схожі на музику флейти. Життя прекрасне, співав Жайворонок, а ранок — найкраща пора дня.

    Сова чудово бачила лише в темряві. Вночі вона година­ми нерухомо сиділа в засідці, лиш час від часу обертаючи голову на всі боки А тоді — г-гух! — зривалася з високої гілки, розгорнувши крила. Її тінь нечутно пропливала на тлі повного місяця. Вона не співала ніколи. Хіба могла часом скрикнути, попереджаючи інших сов та пугачів: це моя територія! Чужим сюди зась! Шугала попід зорями, роздивляючись згори на здобич, кидалася донизу, видивившись поживу або лиш зачувши рух у траві. А тоді здіймалася вго­ру із впольованою знахідкою у дзьобі.

    Удосвіта втомлена Сова поспішала до розлогого дуба, мостилася спати. ! саме в цей час у бадьорого Жайворонка починався новий день. Нічого спільного в цих двох птахів не було! Окрім кількох хвилин спілкування надвечір, коли Жайворонок повертався до свого гніздечка й дорогою залі­тав до Сови — потеревенити перед сном.

    Нічна птаха витріщалася на денну своїми круглими очиськами, крутила головою. Отакої! Невже й справді їй поміж усього птаства дісталися найгірші години доби? Вона нічого з того, чим так тішився Жайворонок, не чула й не бачила. Її час — темрява, зірки й тиша. Нема чим похвалитися.