Вересень закінчувався. За час літніх канікул Олесь і Ярина встигли засумувати за своїми друзя­ми, тож щоранку радо прокидалися, вмивалися, сні­дали, перевіряли портфелі і швидко крокували тро­туаром до школи, зустрічаючи дорогою знайомих.

   Того дня перед першим уроком до класу завітав директор. За руку він тримав хлопчика.

— Любі діти. До нашої школи прийшов новий учень, йому поталанило потрапити до вашого кла­су. Сподіваюся, серед вас Дмитрик знайде багато друзів. Допомагайте йому в усьому, він чудовий хлопець.

    Хлопчина був невисокого зросту, худорлявий.

    Учителька посадила його за першу парту, а класом тим часом прокотилося перешіптування.

    На перерві новенький мовчки сидів за партою. Гортав зошит і щось записував у блокнот.

— Ходімо знайомитися, — запропонувала Яри­на братові.

    Діти дізналися, що Дмитрик недавно переїхав до їхнього міста і живе лише з бабусею.

     Наприкінці уроків обоє познайомили з новач­ком усіх однокласників, аби він не почувався са­мотнім. Проте за декілька днів Дмитрик не при­йшов до школи. Бабуся зателефонувала учительці й повідомила, що внук застудився.

— Мені дуже прикро... Він старанний учень, — Ярина випадково почула уривок розмови. Вияви­лося, що бабуся виходжує онука, але не має змоги купувати дорогі ліки, бо в неї мізерна¹ пенсія.

    Сам Дмитрик хвилюється, що його заощаджень не вистачить, аби купити набір підручників за но­вою програмою, а він так мріє гарно навчатися.

     Після уроків найактивніші діти з їхнього класу вирішили зібратися на нараду. Керував шкільним зібранням Олесь. Яринка занотовувала рішення та підраховувала голоси. Однокласники вирішили зі­брати кошти на книжки, а ще провідати його напе­редодні вихідних, принести фрукти і солодощі.

     Удома братик із сестрою витрусили свої скарб­нички. Порцелянові бегемот та носоріг спорожні­ли, але серця дітей наповнилися радістю. Дізнав­шись про добрі наміри дітлахів, батьки виділили трохи коштів із сімейного бюджету.

    Зранку діти поспішили до вчительки, навперебій вигукуючи:

— У Дмитрика мають бути власні підручники! Ми зібрали гроші!

    На очах учительки з'явилися сльози. Її малі вихованці, оті шибеники, на яких іноді доводило­ся гримати, поклали на стіл купку пожмаканих купюр, імовірно, відірваних від дитячих мрій, але так щиро долучених до доброї справи.

— А ще ми хотіли дізнатися у вас домашню ад­ресу Дмитрика, бо вже купили фрукти й солодощі, плануємо його провідати, щоб він швидше одужав.

    Марія Василівна радісно всміхнулася і пригор­нула своїх вихованців. Вона знала, що в майбут­ньому ці дітки стануть чуйними і добрими ЛЮДЬ­МИ, якщо вже зараз так радо допомагають одне одному в скрутну² хвилину.

1. Мізерний — незначний за розміром; дуже малий.

2. Скрутний — важкий, складний.