Сутеніло¹. Потріскував мороз, сніг виблискував сріблом. Переганяючи одна одну, літали синички, щоб зігрітися. Перехожі поспішали додому зі святковим настроєм. Авжеж! Завтра — Новий рік!

      Всі були зайняті своїми справами та клопотами, і ніхто не звертав уваги на малесеньке кошеня, що сиділо біля будинку. Сиділо воно вже давно.

      Щоб трохи зігрітися, скрутилося маленьким клубочком і з цікавістю позирало на перехожих.

      Темніло. Кошеня дивилося на вікна, що запалювалися жовта­вими вогниками. Йому видно було людей, які щось робили, бігали, розмовляли, сміялися. Звідти пахло теплом і чимось смачненьким. То був зовсім інший світ.

      Не той, в якому жило кошеня. Воно не знало, що таке тепло і ласка, бо ніколи не відчувало цього. І ніколи не пило теплого смачного молочка.

      Стало зовсім темно. Мороз посилився. Кошеня так змерзло, що не могло вже й поворухнутися.

      Воно вже не спостерігало за людьми, а заплющивши оченята, сиділо тихо, наче заснуло. Воно не бачило, як у вікно його помітила маленька дівчинка.

      Лише відчуло, як його підняли теплі й ніжні рученята і понесли в інший світ...

Куранти били дванадцять, усіма кольорами блимала ялинка, надворі тріщав новорічний мороз, кружляли холодні сніжинки.

      А на м'якенькому килимку солодко спало маленьке кошенятко, і біля нього стояла тарілочка з теплим молочком.

1. Сутеніло — поступово темнішало, смеркалося.