ЗОЛОТА ГУСКА (німецька народна казка)

Переклад з німецької Сидора Сакидбна

   В одного чоловіка було три сини — два розумні, а третього прозвали дурником, зневажали його, висміювали і кривдили за всякої нагоди.

   От якось старший син пішов у ліс нарубати дров. На до­рогу мати дала йому смачного пирога і пляшку вина, щоб він там не був голодний і мав чим запити. У лісі він здибав малого сивого чоловічка, що чемно привітався й сказав:

— Дай мені шматок пирога, що в торбі у тебе, і ковток того вина, бо я дуже хочу їсти й пити.

   Але розумний син відповів:

— Аякже, дай тобі пирога й вина, то й самому нічого не залишиться. Йди собі своєю дорогою!

    Ось почав він рубати дерево, та й рубонув якось не­вдало, сокира вирвалась, ударила по руці, і він мусив вер­татися додому перев'язувати рану. І все це наробив йому невеличкий сивий чоловічок.

     Тоді пішов другий, середульший, у ліс, і мати дала йому як і старшому, смачного пирога та пляшку вина. І цьому зустрівся маленький сивий чоловічок, попросив у нього шматок пирога та ковток вина. Але й цей відповів дуже розумно:

— Як кожному давати, то й самому нічого буде їсти. Йди своєю дорогою.

    Кара не минула й цього: не встиг він рубнути кілька ра­зів, як поранив собі ногу, та ще й так, що його довелося нести додому. Тоді сказав дурник:

— Тату, дозволь мені піти нарубати дров.

   Батько відповів:

— Коли твої брати наробили собі лиха, то що вже каза­ти про тебе? Краще сиди вдома.

   Але дурник доти прохав, поки батько сказав:

— Та йди вже. Як скалічишся, то, може, порозум­нішаєш.

На дорогу мати дала йому коржа, на воді замішаного і в попелі спеченого, і пляшку скислого пива.

     У лісі він також здибав старого сивого чоловічка, щ привітався з ним і сказав:

— Дай мені шматок твого коржа та ковток твого пива бо я дуже хочу їсти й пити.

    Дурник відповів:

— Але ж у мене корж на воді замішаний, у попелі печений, а пиво кисле. Якщо тобі до смаку, то сядьмо поснідаймо.

    Вони сіли, і коли дурник вийняв сніданок, то побачив що в руках у нього прегарний смачний пиріг, а заміст кислого пива — добре вино.

    А як поснідали, чоловічок сказав:

— За те, що ти маєш добре серце і ділишся останнім, дарую тобі щастя. Он там, бачиш, стоїть старе дерево. Зрубай його, і в корінні щось знайдеш.

    І попрощався.

    Дурник зрубав дерево, а коли воно впало, бачить: сидить між корінням гуска, і все пір'я на ній зі щирого золота. Він дістав гуску, взяв із собою й пішов до заїзду1 переночувати.

      А в хазяїна заїзду було три доньки. Вони побачили гуску дуже зацікавились, що це за дивина — гуска з золотим пір’ям, і їм захотілося дістати хоч одну таку пір'їну. Старша подумала: «Я таки прихитрюся й вискубну одну золоту пір’їну», — і коли дурник вийшов кудись, схопила гуску за крило, але пальці й рука раптом міцно прилипли до гуски, дівчина ніяк не могла відірвати їх. Незабаром прийшла й друга з такою самою думкою — вискубнути одну золоту пір’їну. Та ледве доторкнулася вона до сестри, як і сама наче прикипіла до неї. Нарешті прийшла й третя з таким качиним наміром. Тоді дві сестри закричали:

— Не підходь, не підходь!

Але менша не зрозуміла, чому їй не можна підходити, і подумала: «Коли вони скубуть гуску, то чому я не можу?» — побігла, торкнулася їх та так і прилипла. І мусили вони ночувати біля гуски.

   Другого дня взяв дурник гуску й пішов собі, а про трьох дівчат, що чимчикували позаду, йому й байдуже. Так і бігли всі три за хлопцем — куди він, туди й вони.

Вийшли вони в поле, а назустріч піп. Побачивши ту вервечку, він закричав:

— Як вам не сором, негідниці, бігти полем за молодив парубком? Чи це личить дівчатам?

   А тоді схопив найменшу за руку й хотів одірвати, та що­йно торкнуся до неї, як сам міцно прилип і мусив четвер­тим чимчикувати за ними.

    Незабаром зустріли вони паламаря2. Той побачив панотця, що чимчикував за трьома дівчатами, мало не наступаючи їм на п'яти, і здивовано скрикнув:

— Гей, панотцю! А куди ви так квапитеся3? Не забувай­те, що сьогодні ми маємо хрестити дитину.

     Підбіг до нього й схопив за рукав, але й сам міцно при­лип до цієї вервечки.

    Ось так, чвалаючи4 вп'ятьох по полю, спіткали вони двох селян, що з мотиками йшли додому. Піп гукнув до них, щоб вони звільнили його й паламаря від цієї халепи та, ледве торкнувшись паламаря, селяни також міцне прилипли. Тепер їх стало вже семеро.

    Ось приходять вони всі до одного міста. Король, що правив там, мав одну доньку, і вона була така сумна, ще ніхто не міг її насмішити. Король оголосив по всій країні що той, хто насмішить королівну, стане її чоловіком.

    Почувши таке, дурник прийшов зі своєю гускою та сі­мома, що до неї прилипли, до королівської доньки. Як по­бачила королівна тих сімох, що дріботіли одне за одним то так зареготала, що й упину їй не було.

    Тоді дурник забажав, щоб його одружили з королівною Але королю не сподобався такий зять, і він удався до різ­них викрутів5.

     По-перше, загадав він, хай дурник знайде такого чоловіка, що зміг би випити повний льох вина.

    Дурник згадав сивого чоловіка — чи не допоможе той йому? І пішов у ліс, на те місце, де колись зрубав дерево. Аж бачить — сидить там чоловік і тяжко журиться.

      От дурник і питає, чого він так зажурився:

— Я хочу пити і ніяк не можу вгамувати спраги. Холодної води терпіти не можу: правда, я випив бочку вина, та це для мене все одно, що крапля на гарячий камінь.

— Тоді я тобі допоможу,— сказав дурник,— ходи лише з мною і вгамуєш свою спрагу. — І повів його в королівський льох. І ще сонце було на небі, як чоловік спорожнив усі бочки.

    Дурник знову зажадав, щоб віддали йому наречену, та король розгнівався, що якийсь голодранець, кого всі за дурника мають, зазіхав на його доньку, і поставив нову умову: він повинен знайти чоловіка, який міг би з'їсти гору хліба.

Дурник, не довго думаючи, пішов одразу в ліс, знов на те саме місце. Глянув — а там сидить чоловік, туго стягує ремінним поясом живіт і, скривившись як середа на п’ятницю, каже:

— Я щойно з'їв цілу піч хліба, але хіба це поможе такому голодному, як я? Мій шлунок порожнісінький, і я мушу туго підперізуватися, щоб не вмерти з голоду.

    Дурник дуже зрадів і сказав йому:

— Ану збирайся та ходімо зі мною, та наїсися досхочу.

    І привів його на королівський двір, куди позвозили борошно з усієї держави і напекли хліба цілу гору. Та чоловік з лісу як почав наминати, то ще сонце не зайшло, а гора хліба зникла.

    Дурник утретє зажадав, щоб йому віддали його наречену. Але король сказав йому, щоб збудував корабель, який міг іти і морем, і суходолом. Дурник подався просто в ліс. Там сидів старий сивий чоловік, з яким він колись поділився своїм коржем. Старий сказав йому:

— Я за тебе їв і пив, я тобі дам і корабля, все для тебе зроблю, бо ти був до мене добрий.

   І дав йому корабель, що міг рухатися по воді й по су­хому. Як побачив це король, то довше не міг затримувати доньку. Справили весілля, а після смерті короля дурний успадкував королівство і довго-довго жив щасливо зі своєю дружиною.

 

1. Заїзд — місце для заїзду подорожніх.

2. Паламар — помічник священика.

3. Квапитися — поспішати.

4. Чвалаючи — швидко рухатися, навскач.

5. Викрутів — хитрощів.

 




Переглядів: 95
17.04.2021 -

Категорія: казка народна

Коментарії до ЗОЛОТА ГУСКА (німецька народна казка):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера